Шокова терапія з боку української дипломатії
Відчайдушні часи потребують відчайдушних вчинків. Можна так схарактеризувати дипломатичну стратегію України щодо взаємодії зі США саме зараз. Впродовж року Україна та Європа відігравали реакційну дипломатію від тієї рамки, що нав’язувалася після неформальних контактів чинного Білого дому з Кремлем.
Фактично європейська та українська дипломатії були вимушені працювати в межах постійної кризової комунікації через схильність Трампа та його оточення до Кремля.
Але всі спроби Кремля впродовж року через сепаратні домовленості з певними групами впливу в Білому домі сконцентрувати американо-московський тиск виключно на Україні були парирувані.
Кремлю через американських лобістів поки так і не вдалось створити стійкий образ «що Україна — це країна війни», а навпаки — ідеї підтримки України серед американського населення стали рекордними за останній час.
Традиційна пропагандистська тактика ще Радянського Союзу «скажи тисячу раз брехню і вона зрештою стане правдою», не спрацювала в тій мірі, як на те розраховували в Кремлі.
Але Кремль все одно має дві надконкурентні переваги у комунікації з Білим домом порівняно з українською дипломатією:
📌 1. Можливість мотивації інвестиційними корупційними планами;
📌 2. Путін має зручну можливість виходу з війни через Трампа у будь-який момент і, що головне, на вигідних умовах. Достатньо кремлівському диктатору сказати: «Дональде, я готовий», — і погодитися на умови, трохи нижче максималістських, які б Трамп інформаційно продав як «перемогу власних зусиль». Але поки сьогодні генерали путіна вчергове відзвітувалися про взяття Куп’янська, путін зберігає намальовану картинку швидкого колапсу України найближчим часом попри стан власної економіки, що обслуговує війну.
⏩ Тому проблема української позиції в тому, що як тільки через сукупність факторів стратегічна перевага може зміститися у бік Києва, то Кремль може зупинити війну, не послабивши занадто власні переговорні позиції, через контакт з Трампом.
По факту, стратегічною метою у дипломатичній площині для України стає не просто «парирувати» сепаратні контакти Білого дому та Кремля, а позбавити путіна ось цієї можливості виходу з війни на вигідних умовах для Кремля через Трампа без попереднього зниження межі вимог. Це раз. А два — розширити можливості інших поглядів у Білому домі вчинити тиск на Кремль, особливо показовий на тлі виборів у 2026 році.
Вірити, що Трамп просто змінить своє дружнє відношення до путіна, — наївно. Бо це означало б визнання помилковості підходу. А коли Трамп визнавав власні помилки?
Але створити Трампу максимально некомфортне інформаційне середовище, де вдесяте, в одинадцяте, в двадцяте створюється образ «слабкого Трампа, яким грає путін», — це може спрацювати. Особливо на тлі виборів. Теоретично.
➡️Тому українська дипломатія сама інтенсифікує процес не через те, що через місяць-два все стане критично, а для того, щоб переламати тренд: відійти від практики реагувати на темп, що задається не Києвом, до практики створювати та визначати динаміку, на яку має реагувати Кремль.
Але такий підхід у спробі диктувати темп, також характеризується співмірним ризиком, бо окрім супутніх побічних наслідків, як-от посилена легалізація Віткоффа, підігрування вимогам Вашингтона—Кремля та іншого, за недооцінки проникності московської дипломатії та корупції в Вашингтонські структури, це може обернутися проти України в набагато гірших проявах, ніж давав хоч не вкрай яскравий, але більш помірний щодо ризиків минулий підхід.
З іншого боку, у разі успіху Україна не тільки зможе отримати чергове вікно для розширення економічного тиску на Кремль, особливо на тлі загострення економічних проблем зараз, але й наблизити чи навіть зламати цю особливу можливість путіна — вихід з війни через Трампа на вигідних для Кремля умовах.
Тому так, відчайдушні часи (точніше відчайдушний маразм у Білому домі) потребують відчайдушних кроків — єдине питання, чи будуть вони зрештою успішні. Ця гра. Чи достатньо успішно обрано момент для переходу? А це покаже вже тільки результат.