🇺🇸🇺🇦Супчик, тортик, поговоримо: як відбулася зустріч у США
Перемовини, що відбулися в США і які ще сьогодні будуть продовжуватись, є поточно вдалими, зважаючи на низку моментів:
▶️ Перше, Трамп задоволений, і хоч сам, судячи з виступу американського президента, не до кінця вірить, що це до чогось призведе зараз (не призведе, бо ключі важелі завершення війни — у тиску на Кремль), але претензій до української сторони немає. І це вже добре.
▶️ Друге, паралельно українська делегація, користуючись вікном можливостей, фіналізує ті документи, які дійсно потенційно мають якесь значення: про військову підтримку, гарантії безпеки тощо. Тож якщо дійсно отримати прямі гарантії, проголосовані Конгресом, і під тиском цього фактору ще й зобов’язання Європи, то це вже не Будапештський меморандум, а який-не-який тимчасовий план «Б».
Так само через розвиток цього процесу Трамп звикається з думкою, що Україна є партнером. Звісно, у Трампа і московія партнер, але ми починали, що московія партнер, а Україна — там якась країна. Зараз Трамп звикає говорити про військову співпрацю з Україною, загалом співпрацю як норму, хоч Трампа і "відділяє Атлантичний океан".
▶️ Третє, налагоджується контакт з Трампом. Трамп не любить формалізовану дипломатію, а сприймає міждержавні відносини через призму особистісних. Більш помітним стає певний комфорт спілкування Зеленського з Трампом, і, хоч є моменти, де через абсурдність ідей американського президента «про палке бажання путіна відбудувати Україну» важко втримати істеричний сміх, сама взаємодія вже не виглядала як перманентна потреба в «кризових комунікаціях».
Навіть уже в певному сенсі традиційна взаємодія Трампа з путіним напередодні зустрічі з українською делегацією не стала фактором нервозності зустрічі (якщо судити зі сторони).
Сам же процес перемовин не означає їх швидке завершення, оскільки завершення війни, як було описано на початку, не в площині умовлянь путіна, але процес фіксує рамку на майбутнє, у якій:
📌 1. Нормою стає бачення гарантій безпеки, проведених через законодавчий процес США.
📌 2. Нормою стають гарантії безпеки від США взагалі, хоч 5-та стаття НАТО є, ймовірно, голослівною, але саме формулювання такого бачення перетворюється на предмет перемовин, де недостатньо «путін пообіцяє не нападати».
📌 3. Фіксується профілактичний тиск очікування з боку США на Європу щодо України, який можна схарактеризувати «між вами немає океану, як між нами», і хоч більшість ключових країн Європи й так усе усвідомлюють, у певних моментах цю особливість можна буде використати за обставинами.
📌 4. Нормою стає відбудова України як спільний виклик для «західної цивілізації», а не винятковий головний біль України.
⏩ Але, окрім позитиву, залишаються і зони ризику в підтримці цього процесу, як-от втрапити в пастку щодо Донбасу та інші.
Загалом же — це вже суб’єктивні спостереження, але зміст виступів та характер перемовин відчувався так, що далі очікування Трампа концентруються на путіні і його реакції, яка має, за очікуваннями голови Білого дому, сподобатись йому.
І, що цікаво, якщо раніше Трамп у рамках тиску окреслював конкретні терміни, то зараз він уникає цього, що може бути свідченням того, що американський президент допускає, що путін може не відгукнутися, чим підставить Трампа у разі існування «дедлайнів».
Натомість нечіткість термінів дозволяє розмивати очікування та вимоги колективного тиску на Трампа як відповідь на ці очікування. І тут цікаво, що саме вже український президент проговорює терміни в декілька тижнів (2-3), за якими у разі відчутності, що..?
Правильно, будуть питання до Трампа з публічного простору: «так що ж путін?»
➡️ Тож тут відбувається зміна ролей: Трамп уникає чітких термінів, бо вони йому тепер невигідні на тлі незговірливості путіна, але натомість Україні тепер вигідне артикулювання чітких термінів, бо це тиск очікування на Трампа, який той буде вимушений (попри відсутність бажання) перекладати на путіна.
Тож підхід нарізання салямі торта «Трамп» у комунікації з американським президентом поки більш вдалий, ніж невдалий.