Багато епатажу, трохи образ і дрібка політики
Саме так я б пояснив дії США щодо танкерів тіньового флоту московії, які були затримані вчора.
Трамп любить бути в центрі уваги, яку він не готовий ні з ким ділити. Є старий вираз про друга Трампа, ексмера Нью-Йорка Джуліані: «Ніколи не ставайте між ним та мікрофоном», і це так само стосується й Трампа.
Для американського президента важливо «не що» і не «які наслідки», а як це сприймається. Як він сприймається.
Він тривалий час блокував удари по Ірану через страх сприйматися «агресором» (і не отримати премію Миру) чи страх неуспіху американської зброї. Переконала його лише повна анігіляція московської ППО ізраїльськими силами в Ірані та можливість спожити чужі успіхи, поставивши жирну крапку точковою операцією. За аналогією будь-якого виступу запам’ятовується початок і кінець. І Трамп хотів, щоб запам’ятали його, що саме він переміг Іран, а не хтось інший.
Дії США щодо танкерів тіньового флоту, звісно, не могли б санкціонуватись без дозволу президента, і саме на відсутність такого дозволу президента були орієнтовані дії команди танкера Bella1, які намалювали прапор московії та перереєстрували судно, перебуваючи в морі, під юрисдикцію Кремля. Це не спрацювало, і тоді Кремль направив військово-морські сили на зустріч танкеру, щоб окреслити «ескалацію», але й це не спрацювало.
⏩ Дії США, окреслені дозволом Трампа, спрямовані не на Кремль, а на Венесуелу, просто світ тіньових танкерів настільки переплетений та обслуговує інтереси кількох «вигнанців».
🔄 Але дії США/Трампа пов’язані з Кремлем, бо Кремль втрутився у танкерну венесуельську справу і під це підставив власний імідж, і це не спрацювало так, як на те розраховував Кремль.
❓ Чим же можна пояснити поведінку Трампа?
➡️ Перше — епатажем. Починаючи з міністра фінансів Бессента, який отримував світові овації від зауважень щодо прислужників путіна, до Рубіо, який передавав саркастичний привіт Лаврову. Це стало інформаційно привабливим «пинати путіна», і на тлі відчуття успіху і феєрії у Венесуелі американський президент у стані, подібному до того, в якому перебував коли Ізраїль нівелював ППО в Ірані, схиляється до яструбів в адміністрації. І тепер трампівський епатаж націлений на епатаж «сили та впливу».
➡️ Друге — образа. Важливим фактором є те, що путін набрехав Трампу про атаку на Валдай і тим самим підставив президента в публічному полі. Трамп вже декілька разів акцентував, що переглянув думку. Але типаж Трампа вказує, що він часто фіксується на думці/відчутті, програючи її та сценарій багато разів, а остання думка перед святами, яку приніс директор ЦРУ Реткліфф: «Пане президенте, Вас надули». Наслідки для Кремля посилюються відчуттям Трампа успіху у Венесуелі, що відкриває емоційні двері до більш показових дій, які б Трамп боявся виконати до цього.
➡️ Третє — трохи політики. Рубіо і групи довкола нього або ті, хто близькі за духом, Реткліфф, Бессент, неодмінно будуть користуватися ситуацією, де Трамп вважає їх дії успішними, а отже — підходи, а отже і їх поради на часі. Не є секретом, що Бессент та Рубіо входять до групи, яка закликає посилювати економічний тиск на Кремль для завершення війни. Цим намагається скористатися і Грем, відчуваючи «настрій боса», протягнувши в третю спробу свій проєкт щодо санкцій. Цим би у внутрішній політиці Грем закріпив вплив себе як того, хто може об’єднувати двопартійну підтримку 85–87 сенаторів. Це характеристика, яка може стати надважливою для республіканців після мідтермів 2026 і тим самим посилить політичне положення Грема.
Тож поки є сприятливий фон для трампівського епатажу, прийняття факту, що путін набрехав особисто під час приватної розмови, та пік політичного впливу груп, які можуть бути зацікавлені в тиску на Кремль, — це золотий час, вікно можливостей, яке не буде довго відчиненим і яким варто користуватись.
P.S. А посилювати ефект можна ще більшим маканням писка Кремля в його слабкості — від економічних до політичних, що спонукатиме Трампа до думки «Кремль слабкий». А Трамп любить бути сильним на тлі слабких.