Європа заповнює «вільний простір» від США: як це вплине на Україну
На тлі митних війн, які американський уряд оголосив усьому світу, Європа стає «розумною» альтернативою для третіх країн, які потребують ринків капіталу, інвестицій та збуту. Натомість сама Європа отримує від цього процесу не тільки економічно бажані партнерства, але й, у першу чергу, політичний вплив.
Європа десятиліттями концентрувалася на пріоритетній співпраці з США, формуючи та посилюючи політичну залежність, що доповнювалась оборонною. Через подібний підхід ЄС не використовував весь потенціал власної економічної ваги, що міг би трансформуватися у методи політичного впливу. Таким чином, формуючи Європу як продовження американської політики, а не як самостійного геополітичного гравця з інтересами. Настає період, коли США розглядаються Європою не як абсолютний пріоритет, а як, хоч і головний партнер, але один з багатьох.
Лише початок 2026 року вже зафіксував вихід Європи за традиційні рамки власної міжнародної політики, використовуючи найпотужніший важіль, що є у арсеналі Європи, — власну економічну вагу та ринки.
За перші місяці 2026 року ЄС:
📌 Фіналізував економічну угоду з країнами Південної Америки, так звану угоду МЕРКОСУР.
📌 Підписав торгову угоду з Індією, яка гальмувалась понад 20 років.
📌 Під час візиту у В’єтнам президент Європейської Ради Антоніо Кошта оголосить угоду про всеохоплююче стратегічне партнерство з В’єтнамом, що стане першою подібною угодою ЄС з країнами АСЕАН.
Активність та динаміка, з якою ЄС починає співпрацювати з зовнішніми макрорегіонами, які тривалий час політично ігнорувалися, свідчить про цілеспрямовану зміну підходів. Поточна ситуація відносин із США дозволяє Європі не тільки діяти самостійно, але й швидко — не зважаючи та не очікуючи реакції Вашингтона.
➡️ Звісно, всі ці угоди є економічними, але вони мають чіткий політичний підтекст — поглиблення співпраці з регіонами, де домінували американські, китайські чи навіть московські відносини.
Ба більше, більшість цих угод пропрацьовувались навіть ще задовго до приходу Трампа та, відповідно, зміни політики, але саме теперішня поведінка американської адміністрації створила дві умови: з одного боку, Європа менше починає зважати на те, а чи не перейде дорогу геополітичним інтересам США, а з іншого — треті країни натомість шукають надійного та стабільного партнера.
Саме цим обумовлене пришвидшене підписання угоди між ЄС та Індією, яка мала бути підписана наприкінці 2025 року, але на той момент знову зазнала розбіжностей та була заблокована з індійського боку. А також майбутнє підписання угоди між ЄС та В’єтнамом.
Інші країни стають поступливішими щодо ЄС на тлі важкості ведення ультимативних перемовин зі США і вбачають у Європі альтернативу конструктивного партнера.
З політичної логіки (поза економічною оцінкою) ЄС досягає:
▶️ 1. Зменшення ролі США як головного торгового партнера ЄС, на якого припадає близько 22–25% торгівлі. Власне, через це Вашингтон шантажує, впроваджуючи мита.
▶️ 2. Через економічну співпрацю ЄС розширює свою політичну присутність та контакти у регіоні.
▶️ 3. Сукупність зв’язків поза умовним західним світом поступово перетворює ЄС на повноцінного геополітичного актора, а не декорацію за столом для політики США.
❓ Як це впливає на Україну?
Більшість міжнародних акторів умовного Глобального Півдня, що співпрацюють з Кремлем, здійснюють це не через щиру підтримку, а через банальний прагматизм заробітку.
Так ось, для України така європейська активність у практичній економічній площині створює ситуацію, за якої третім країнам буде що втрачати й у «європейських відносинах», і тут уже буде працювати система ваг.
Це не працюватиме максималізовано, як того дехто волів би бачити, що все, Індія чи В’єтнам розірвуть контакти з Кремлем. Ні, але це буде мотивом для третіх країн більш ретельно зважувати ризики на тлі того, що Україна є інтересом ЄС і безпековим пріоритетом. І відповідні попередження чи сигнали з Європи (та навіть з України) будуть сприйматись цими країнами по-іншому, бо працюватиме логіка «втрат та вигод».