«Чорне золото» московської армії: що з ним робити
«Чорне», бо тільки така душа у людей, які за гроші приходять за тисячу кілометрів з іншого континенту вести саме окупаційну війну та вбивати людей у їхніх домівках.
🔗 За даними українського МЗС, щонайменше 1436 громадян з 36 країн Африки воюють на боці Кремля в окупаційній війні.
Але цифри можуть бути значно більшими і мають тенденцію стрімко рости за останні 12 місяців.
Так, кенійський депутат Кімані Ічунгвах повідомляв, що лише кенійців було завербовано понад 1000 осіб, тоді як офіційна влада визнавала 200. Або, за офіційними даними Гани, було завербовано щонайменше 272 ганійця, 55 з яких загинули.
Кремль все більше зміщується заповнювати нестачу робочої сили та необхідність поповнювати армію на Африканський континент, використовуючи, у тому числі, медійну та організаційну мережу вагнера.
Полон як спосіб блокування вербування
16 березня, під час візиту голови МЗС Кенії до Кремля, Лавров повідомив, що його терористична країна припинить вербування кенійських громадян, про що було домовлено в ході зустрічі. Кенія є однією з найчисленніших країн Африки з великим розривом в доходах у населення, що дозволяло Кремлю якісно вербувати поповнення до війська.
❓ Але як ми прийшли до 16 березня?
У середині вересня 2025 року ЗСУ взяли в полон кенійця Еванса, який стверджував, що його силою затягли в армію московії. У грудні кенієць Еванс потрапив на шпальти української та закордонної преси, розповідаючи «історію», що він легкоатлет, їхав на змагання, але не доїхав, бо його силою затягли в армію.
Історія Еванса спровокувала внутрішню критику кенійського уряду, який не перешкоджав незаконному вербуванню власних громадян. Виступ кенійського депутата Кімані Ічунгваха є відображенням цих процесів.
Критика уряду посилилась у січні 2026 року, коли ЗСУ показали кенійця Клінтона Могеса, ліквідованого в ході штурму українських позицій.
Вже 10 лютого 2026 року міністр закордонних справ Кенії Мусалія Мудаваді назвав цю практику «неприйнятною та таємною» і заявив, що Найробі припинила діяльність нелегальних вербувальників і закликатиме Москву підписати угоду про заборону призову кенійських солдатів.
➡️ А 16 березня 2026 Кремль в угоді зобов’язався не приймати кенійців в армію.
Аналогічна історія з Ганою
На початку 2026 року були взяті в полон двоє громадян Гани. Після чого президент Гани надіслав листа до президента України з проханням звільнити військовополонених. 25 лютого голова МЗС Гани Самюель Окудзето Аблаква прибув до Києва для налагодження відносин з Україною та вшанування українських військових, паралельно отримав доступ до найманців зі своєї країни.
➡️ А вже 28 лютого МЗС Гани надіслало офіційне повідомлення до Кремля з вимогою припинити вербувати громадян країни.
Тобто цикл блокування вербування Кремля в країнах Африки наступний:
Потрапляння в полон. → Медійне поширення. → Як наслідок створення внутрішнього тиску на владу в африканській країні. → Комунікація африканської країни з Україною та московією. → Блокування вербування.
Ключове тут якісне медійне підсвічування, щоб воно доходило до цільових африканських країн.
Більше подібних історій, нехай ми й розуміємо, що найманці переважно брешуть: «Не знав. Не чув. Просто опинився у формі Кремля з автоматом на чужій території», але це створює тиск. Тиск не тільки щодо військового вербування, але й щодо цивільного, оскільки Кремль нестачу робочої сили намагається замістити, у тому числі, громадянами з африканських країн, а поганий імідж та імідж «ризиків» не сприятиме вербуванню.
На більш медійне висвітлення як метод тиску на африканські уряди заслуговують полонені найманці з Того, Камеруну, Марокко та Сьєрра-Леоне, громадяни яких за останній час потрапили в полон.
Тому кожен полонений з африканського континенту на вагу золота, бо може стати елементом зупинки кремлівського конвеєра військового та цивільного вербування в Африці, та підривати вплив Кремля в регіоні.