Ми можемо радитися про державне будівництво з кухарками, або як недавно зазначив Арахамія, консультуватися з таксистами, однак країна під управлінням одних лише весільних фотографів ризикує стати анекдотом. Крім того, ставлення громадян до політичних інститутів яке існує в Україні (зумовлена в основному бідністю) породжує гостру критику до них на межі ненависті, і все одно не може бути джерелом адекватного погляду на розбудову державних органів.

Запитайте у пересічного українця - чи потрібна держслужба спецзв'язку і захисту інформації, Вища кваліфікаційна комісія суддів чи навіть Міністерство економіки, звісно ж у більшості ви отримаєте заперечну відповідь. При цьому, лайка, якою супроводжуватиметься пояснення з боку співрозмовника дасть вам зрозуміти джерело такої відповіді: бідність яка призводить до ненависті щодо будь-яких представників вищих класів. Саме цю пружину спокійно можуть застосувати політичні сили які хочуть тоталітарного суспільства.

Апеляція до народу - сильний прийом, але народ не є чимось конкретним і усвідомленим: завжди він є лише мішенню маніпуляторів, і ніколи майже не відзначається особливою розсудливістю. При цьому, народ ніколи не вибудовує міцних інститутів : справжні інститути існують лише там, де є консенсус між елітами і масами.

Судові органи створюються не задля відображення позиції суспільства, а саме аби втілити професійний погляд. Але часто політична незалежність судів веде до тиску на них з боку суспільства. Це було би не так трагічно, якби врешті не усувало перепони для встановлення тиранії. Бо народ - не видресируваний сторожовий пес, який чує запах грабіжників, а лише гримуча суміш, яка може вилитися на кого завгодно.

Лайкнути пост в фб: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2141802022592468&id=100002880745363