Події в штатах в тому числі з падінням електоральної підтримки Байдена і підйомом Елізабет Уоррен демонструють не просто зміну кандидата від Демократичної партії США.
Це говорить про зміну поколінь і домінуючого ідеологічного напряму в лавах Демократів.
Нині Демократи мають три основних фракції.
Консервативна течія Демпартії існувала до 1980-90-х років і фактично була історичним продовженням "старих демократів" Півдня ХІХ століття, близьких ідейно до високих торі (тодішні республіканці були ближчі до вігів). Течія втратила спершу ряд політиків і ідеологів - Рейган і Патрік Б'юккенен були саме з цієї фракції Демократів, перш ніж стати республіканцями. Потім до Республіканської партії США перейшли рештки консервативного електорату Демократів на Півдні - так звана Республіканська революція 1994 року. Останній політик-консерватор з Демпартії Зелл Міллер пішов з політики 2003 року. У той же час, нині 15% електорату Демократів відносяться до кластеру "ліві традиціоналісти" (дослідження Pew Research 2014 року), підтримуючи повістку соціального консерватизму, однак нетипову для республіканських консерваторів ліву економічну політику. У подальшому очевидний дрейф цієї електоральної групи на бік Республіканської партії, коли їх економічна політика стане більш соціально орієнтованою (Трамп таку в принципі і проводить, найбільш соціальну як для республіканців останніх часів). При цьому, Трамп свого часу відзначився найбільшим проникненням в електорат демократів серед інших республіканців, хоча це було в першу чергу не проникненням в ідеологічну течію "консервативних демократів", а в соціальний прошарок "синіх комірців" - трудового класу США. Цікаве порівняння їх з британським феноменом Blue Labour - дуже схожа ніша.
"Нові демократи" - центристи, типу Біла Клінтона, класичні представники істеблішменту - найбагатші нині в партії, однак найменш перспективні в електоральному плані. Ця течія в принципі підтримує неоліберальну економіку і доволі активну зовнішню політику, тому в принципі може відтягувати на себе електорат центру Республіканської партії. Джо Байден, чета Клінтонів фактично відносяться до цієї категорії. Цю групу демократичних політиків не любить радикальний демократичний електорат, однак саме в цій групі сконцентровані найбільш професійні та ресурсні демократи.
Прогресисти (прогресивісти) - фактично наймолодша і найрадикальніша течія Демпартії яка росте на очах за рахунок молодих лівих прихильників. Після 2000-х років відбувається ще більш яскраве полівіння цього крила: прогресисти все частіше називаються демократичними соціалістами (у той час як європейські соціалісти навпаки, переходять до прогресистів). Піком цього руху і ознакою виходу його з політичного маргінесу Демпартії на авансцену стала велика популярність сенатора Берні Сандерса на минулих демократських праймеріз. Фактично рухи американських лівих, кліматичні та феміністські марші - так само масовий показник того, що цей феномен все сильніший всередині демократів.
Зараз цей рух фактично перебирає на себе практично керівну роль всередині масового електорату Демократичної партії. І саме представниця цієї лівої течії Елізабет Уоррен зараз обігрує "нового демократа" Байдена за внутрішньопартійним рейтингом.
Уоррен не така зацікавлена у зовнішній політиці: фактично, вона звертає увагу в першу чергу на внутрішньоамериканські проблеми трактуючи їх в прогресивістському ключі. І тому, на жаль, до України так само буде значно менше інтересу, ніж від потенційних Трампа або Байдена у якості наступних Президентів США.