Ви часто думали якою реально має бути нинішня політика РФ щодо України аби перемогти?
Почнемо з того, що попередня стратегія РФ базувалася на бажанні посадити проросійського президента, мати проросійський Уряд чи парламент. На цьому етапі і почався умовний Майдан, коли еліти які здавалися проросійськими в Україні (але все ще недостатньо лояльними до РФ з точки зору Москви) потрапляли в загрозу ще більшого контролю з боку РФ.
І власне, думати, що з 2013 року стратегія дій РФ у політичній сфері України не змінилася було би як мінімум наївно.
Мета дій РФ у 2014 році була максимально відстрочити і заблокувати будь-яку потенційну інтеграцію України в західний простір - в першу чергу були побоювання щодо членства чи навіть поглибленого партнерства з НАТО. Відповідно, Україна спокійно могла би стати базою для політичного впливу західних сил на пострадянський простір, і особливо Росії.
Після абсолютного краху ідеї впливу на зовнішню політику України через проросійські еліти потрібна була інша модель. І вона вже давно існувала у вигляді доктрини фінляндизації - не проросійська Україна, разом з тим якій буде заборонено таємними і публічними домовленостями з західними гравцями інтегруватися будь-куди. Виграють усі: західні країни які бачать що так знижується градус напруги з РФ, виграє Росія - виграє передусім час для підготовки інших дій, в іншій політичній ситуації, яка врешті замкне Україну в її орбіті. І навіть Україна, яка, о диво, весь цей час вважала що РФ досі думає категоріями "посадити в Києві тотально проросійський Уряд", і та думає, що вона виграє, коли РФ пропонує натомість повзучу ізоляцію замість тотальної окупації.
А все пом'якшується в українській голові ще і тим, що ми думаємо, що виграємо час на потенційну інтеграцію на Захід у майбутньому. У той час як реально виграє час лише РФ, бо надалі у них не стоїть проблема накопичення ресурсів і вони чекають лише вигідного моменту для "нових проросійських сил" у нашій політиці. Ми ж будемо просто думати, що від нас відчепилися назавжди (а ми завжди просто мріємо про це, тому і обманюємось) і замість мілітаристської політики почнемо гратися у пацифізм. Всі ж втомилися від війни, йо. Я досі згадую як за тиждень перед генеральним штурмом Майдану наші генії опозиції розібрали барикади біля Нацбанку, всі ж уже вірили в деескалацію і те що Янукович побоявся. А потім у вузенькому проході біля Жовтневого який залишили замість барикад зчинилася адська тиснява з людськими загибелями, коли в прорив пішла рота Беркуту з автоматами. Точно так само Захід віддав Гітлеру Судетську область, думаючи що це вже деескалація - натомість, Чехословаччину було набагато легше взяти після того, бо вона не встигла створити ніяку нову прикордонну систему оборони без цієї області.
Так ось, Зеленський зараз в Нормандії може купити саме таку ідею - фінляндизацію і нібито нейтралітет замість повного російського тиску. І виглядатиме це на перший час, як перемога: Зеленський нібито закінчує війну і отримує шанс будувати ту щасливу заможну рожеву діджитал-Україну, яку він обіцяв перед виборами. А насправді ми лише втратимо час, коли думатимемо що отримали додатковий простір для маневру.