У різних системах, партіях, державах політичних режимах, є надважливий фактор - схема подолання внутрішніх протиріч.
Тобто насправді може існувати і недосконалий і не до кінця продуманий режим (ака та ж сама демократія), і не розвалюватися. Бо протиріччя каналізуються куди треба і не дають тріщати по швам. При хорошому рівні подолання протиріч довго може існувати і авторитарний режим. Тобто є врешті кілька факторів, типу умовної консолідації еліт, прогнозованості майбутнього і збавляння деструктивних настроїв. Така система умовно стабільна.
Якщо всередині будь чого, колективу, держави, групи еліт етс існує масштабна неадекватність при вирішенні проблемних питань, то довго воно не проіснує. Особливо якщо це система яка в конкурентному середовищі - наприклад, держава у війні з іншою. Якщо найменша іскра викликає тертя, то сусідня держава обов'язково накреше таких іскр аби вивести опонента з гри. У вигляді внутрішніх протиріч, бунтів, дискомунікації - чого завгодно.
Так от. Наша Україна в саме такому стані. Хитає від кожного вітерця. Щойно один з центрів впливу кудись рухається, на когось тисне, інші центри одразу ж перебігають до ворогів аби потім переділити шкури на свою користь. Українці - вічні найманці дикого степу. Вільні бо самі обирають під ким бути і весь час змінюють думку, а не тому що настільки сильні і організовані, що здатні до самостійності.
Як це змінити? Насправді лише більшим консенсусом всередині еліт. Ті політичні лозунги які подобаються більшості громадян - жакерія, націоналізувати кеш олігархів, вішати усіх на стовпах - насправді і призводять ще більше до ситуації, у якій еліти живуть кожен день як останній і розпилюють усе, що можуть. Але це народ, Бог з ним, має бути якась адекватна меншість. Найголовніше, що варто було би робити з олігархами, це змусити їх слідкувати за собою, і встановити хоча би формальні рамки взаємодії, якщо їм так не подобається існуючий закон. Це і є функція політичної влади, Зеленського нині якщо хочте. Але найгірше, що жоден Президент досі не осягнув головного.
Кожен глава держави мріє втримати рейтинг. Доволі концентровану підтримку звичайних громадян. У той час як насправді зберегти владу допомагає лише збереження власної легітимності як глави держави - не займатися тим, що не властиво, бути арбітром гри еліт, а не бити м'яча разом з ними, користуючись монопольним становищем. У цьому разі врешті еліти рано чи пізно змушені будуть підтримувати такого політика, адже лише він гарантуватиме їх існування. Поки президент приходить аби ще раз усе переділити, йому врешті не дістанеться нічого. Бо усе переділять ще раз, щойно його скинуть з посади ті, кого він обділив своїм переділом. Бути заможним надовго і всерйоз іноді можливо навіть з краденими коштами, але лише у стабільному і зрозумілому суспільстві.
Це досить нелінійні речі. Але біда в тому, що лінійні ведуть у прірву. Наш національний змій все ще кусає себе за хвіст.