Найбільш несправедлива річ у сучасній українській політиці полягає у тому, що громадяни часто критикують владу за речі які практично дуже важко змінити на краще, і люблять за штуки які шкодять в реальності. Найбільш справедлива у тому, що навіть той хто перемагає з дулею в кишені не має шансів у цій системі втримати владу.
Зеленському виявилося не так складно перемогти Порошенка на виборах - кожна яма на дорозі грала в мінус чинній владі. Але найгірше, що підточує владу Зеленського і зараз, пункти його критики з якими він прийшов були дуже відірвані від реальності (і звісно ж, тому і подобалися людям). І саме ці пункти з великою долею вірогідності кине в обличчя Зеленському його наступник, черговий молодий політик який прийде знову будувати систему з нуля, і наговорить купу фігні перш ніж сяде в крісло і зрозуміє що вона нереальна. І усі ями на дорогах гратимуть вже проти Зеленського, а потім проти його наступника. Але час йтиме і ніхто їх так і не полатає.
Зеленський отримав владу за гасла які не можуть бути реалізовані і може втратити її щойно намагатиметься робити усе що в його силах. У нього вже зараз є ідея фікс: брати під контроль усі гілки влади, які тільки можна. Регіональні еліти, суди, медіа, ДБР і Нацгвардія вже зараз в пристальному полі зору Офісу президента. Що ж, були попередники яким так саме і вдавалося утримати владу - найкращий приклад це Кучма, який єдиний у історії України спромігся на два строки на троні. Були і ті хто відверто провалився з монополізацією - Янукович і Порошенко в принципі не змогли нічого вдіяти з реаліями інформаційного суспільства навіть при всьому бажанні.
Але специфіка у тому, що жоден монополізатор влади ніколи не монополізував її з сірим кардиналом за спиною, який робить що хоче. Мова, звісно ж, про Ігоря Коломойського. Важко установити авторитаризм якщо півкраїни думає що ви маріонетка людини, яку майже ніхто не вважає чесною. Біда зовсім не в тому, що Ігор Валерійович управляє Зеленським - цього дійсно навряд чи слід очікувати. Біда в тому, що він і без Зеленського робить в країні що хоче, і президент обрав стратегію робити вигляд, що його не існує.
Так, можна ризикнути Конституцією і своєю головою, ввести танки в Київ і проголосити, що виборів ніколи не буде. Але чи погодиться за вами піти хоч один притомний комбриг чи генерал, знаючи що ви робите це можливо лише тому, що Ігор Валерійович захотів отримати Приват? Так, звісно, може хтось і ризикне. Але буде значно більше тих, хто не включиться в цю гру.
Бо ніяка монополія на владу не може бути публічно пов'язана з приватними інтересами. Тим більше, якщо це приватні інтереси однієї людини, яку навіть інші олігархи навряд чи хочуть бачити у владі.
Кучма не був нічиєю маріонеткою, радше навпаки, це він сам і створив олігархів - він же карав і він же милував. Влада, яка сидить на колінах у одного з них як слухняна кицька ніколи не зможе бути в такій же сильній позиції.
Що робити у цій ситуації? Є два шляхи і обидва непрості. Перший - або принести Коломойського в жертву монопольній владі імені себе і утерти носа усім критикам - після такого всі надовго замовкнуть про Вовку-маріонетку. Він врешті стане справжнім політиком, бо знищить силу яка не давала йому цього зробити. Другий шлях: не монополізувати владу і як людина, яка ще користується неабиякою довірою громадян пояснити якою є справді ситуація, що зниження тарифів не буде, що всім доведеться багато працювати і не красти, і, найголовніше, що доведеться багато терпіти і не вірити в рожеві утопії. Обидва варіанти, звісно ж, з високим ризиком скласти голову.
Але є ще і третій шлях, робити як робиться. Їхати президентським поїздом по прокладених українською політикою рейках, лише під кінець розуміючи, що він веде в ту ж прірву, в яку провалилися його попередники. І страшно, що це може бути головний варіант, бо він виглядає найлегшим. Про те, що українська політика це змій який кусає себе за хвіст, і ходимо ми весь час по колу я вже писав раніше і з тих пір лише більше в це повірив.
Тому, думай-те.