Найвідоміша з українських реформ, звісно ж, антикорупційна. Однак практично ніхто не береться назвати гучні процеси в ній, які були б доведені до кінця. Справи НАБУ розсипаються в судах, бо адвокати в кінці кінців у їх фігурантів знаходяться солідні. Так, теоретично може бути що усі корумповані наскрізь аж настільки, що жодного вироку так і не вийшло. Але в такій системі незрозуміло звідки мали взятися якісь інші ніж в інших відомствах слідчі - вони такі самі випускники тієї самої Харківської академії Ярослава Мудрого, Одеської юракадемії Ківалова, Академії СБУ, такі ж слєдаки і прокурори як і ті, які є представниками брудної системи. Питання мотивації тут основне - я мало сумніваюся що є якась можливість встановити чесна людина чи ні наперед - де є можливості для зловживань, там зловживають. Враховуючи ряд доволі непостих скандалів з керівництвом ДБР (це вже взагалі хрестоматія), фігурування керівництва НАБУ у тому ж корупційному скандалі з Укроборонпромом, взаємна ненависть САП і НАБУ, врешті відпочинок Ситника в мисливських угіддях невідомо кого потрактований за корупцію.
Можна сказати, звісно, що замінити людей на інших, чесніших і вони працюватимуть по іншому, некорупційно. Але я принципово в це не вірю, бо який у біса інтерес прокурорським йти працювати на зарплату хай навіть і у 70 тисяч гривень, якщо існує стабільність чорного нелегального доходу. Так, стіни ДБР, НАБУ і САП нові, але вони не лікують колишніх прокурорських від корупції - весь цей час майбутні співробітники цих структур не трималися ізольовано від суспільства, ми не вирощували їх в закритих приміщеннях як новий орден тамплієрів. Вони є і були продуктом нашого суспільства, тотально ураженого з морального боку, з малими можливостями для великого заробітку без чернухи.
Тому у наших прекрасних реформах і немає вихлопу. Бо для зміни становища змінюють умови, а не акторів.
Наші українські реформи які мали би вирішити проблему інституційної неспроможності врешті потрапляють в чергову пастку цієї ж проблеми. Наші міністерства були дуже неефективні і корупційні і тому ми вирішили створити додаткові - вау. Найбільш жахлива і неефективна у наших державних органів річ - надмірна концентрація повноважень, надмірні можливості для втручання в кожне середовища.
Невже співробітники антикорупційних установ вчилися на прокурорів і йшли у прокуратуру, знаючи про її тотальну корупційність, будучи насправді чесними, а потім раптом перекочували до нових установ?
Бо, друзі, є інституціоналізм, а є неоінституціоналізм. І цінності акторів, їх мотивація, ідеї якими вони живуть теж дуже грають роль.
Да і взагалі заклик передати владу чесним людям і чесним відомствам звучить більше як політична боротьба, а не реформи. Ніяке нове ЧК не створить нам великої справедливості, на жаль, і на щастя.