Нещодавно я натрапив на забавний сайт антикорупційної тусовки, ЦПК здається. Він називається "серпом по рейтингу", і на ньому відстежуються дії різних нардепів, які автори сайту називають зашкварними. Якщо вас обурює якийсь нардеп за якийсь такий випадок, ви донатите сайту гроші, і вони потім йдуть на рекламу в фейсбуці проти цього нардепа. Насправді ніфіга недієво, але тусовка грається. Бог з ними.
Але стало цікаво, які у хлопців та дівчаток критерії зашкварності. Мене зацікавила тема, у якій такими назвали нардепів що підписалися під зверненням щодо принципів роботи Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА). В зверненні до Конституційного суду вони називали цю установу такою що заснована на неправових засадах. Довелося копати детальніше.
Як виявилося, в Конституційний суд накатали великий юридичний документ, у якому детально розписали про правові суперечності у законодавстві про АРМУ. По-перше, сумнівний характер можливості для детективів арештовувати майно, вимагаючи обгрунтувати його походження у власника. Презумпція невинуватості, так, все про це мова.
Але як виявилося, справа ще глибша. Справа у тому, що між арештом і конфіскацією майна існує колосальна різниця. Конфіскація проводиться виключно за рішенням суду як покарання в обвинувальному вироці. Арешт же майна означає лише тимчасову процедуру і не більше: здебільшого арештовують якісь важливі докази у певних справах, звісно ж, не плануючи їх потім конфісковувати.
У законі про АРМУ говориться про арешт майна у справі про його необґрунтованість. Відповідно кажучи, майно арештовується, але не з метою конфіскації (бо це можливо лише після обвинувального вироку суду), а як доказ. У якійсь справі, якої відповідно ще немає, і фактично треба довести що ніякого злочину пов'язаного з цим доказом не було.
Ось такі забавні перипетії стаються у наших правоохоронних органів. Але найсильнішими наслідки стають, коли справи засновані на фактичному порушенні презумпції невинуватості доходять до суду, і проходять кілька інстанцій. Врешті рано чи пізно вони розвалюються, а бубочки типу Шабуніна бубукають в мікрофон що кляті судді не дають засудити корупціонерів. А справа набагато прозаїчніше. І в результаті червоніти потім доводиться одному лише президенту, у якого наївні функціонери МВФ питаються, де боротьба з корупцією.