Незаслужено призабутий в українських політичних розкладах Дмитро Фірташ продовжує існувати і нагадувати про свої політичні інтереси зокрема через роботу лояльних експертів у Мюнхені (читайте про 12 кроків - значною мірою це були його люди, типу того ж Філіпчука). Але його інтереси нікуди не ділися у глобальному сенсі, і звісно ж, його золота жила - облгази, досі знаходиться в його власності. Це передбачає і безпосередньо великий вплив на політику, інакше рейдери не змусили б себе довго чекати.
Існує досить збитий термін "градообразующее предприятие", і газова галузь для України 2000-х була чимось саме таким - "державоутворюючою трубою", яка давала відчутні надходження. Для РФ Газпром був також саме таким важливим елементом, тож не дивно, що "підключення" до видобутку і розподілу природних ресурсів ніколи не долучали "чужих людей". Якщо ви багатішаєте з нафтогазових питань в Росії, то ви однозначно є найбільш елітним представником влади. І щось подібне сталося і з інфраструктурою російського впливу на Україну. Позиція РФ потребувала в Україні посередника, яким і став власне кажучи Дмитро Фірташ. У той же час, ми і тут маємо бути свідомі ситуації з російською стратегічною культурою: росіяни даючи Фірташу заробляти на газових аспектах взаємодії РФ і України, очевидно вимагали політичної лояльності. Тому надовго так співпало, що представники газового лоббі РФ в Україні були власниками Інтера і політичним хребтом проросійського руху.
І на даний момент інтереси Фірташа в Україні хоч трохи і посунуті в бік, але зв'язка посередників в питаннях труби і хребта проросійського політикуму завжди була досить стійка. І газове посередництво, таке важливе для Фірташа і РФ одночасно, і телеканал Інтер опинилися в одних руках невипадково. Між іншим, і євроскепсис регіоналів тут абсолютно фінансово обгрунтований: адже не без тиску СОТ і інших європейських органів Україна провела демонополізацію ринку газу, що зіграло не на користь газовим інтересам РФ в Україні.
І на жаль, урегульована перед новим роком газова угода України і РФ, яка була дипломатичним проектом Єрмака, цілком реалістично може виявитися ще одним слідом Фірташа в українській політиці. Бо чомусь міністри Оржель і Міллер відчули стійку потребу зустрітися між собою саме у Відні, де і сидить нині під домашнім арештом газовий король. І у той же час, Єрмак має непропорційно великий вплив, який не міг з'явитися сам по собі. На жаль, ситуація така, що нинішній глава Офісу Президента може виявитися політичним проксі того-таки Фірташа.