Нещодавно Ірина Верещук в інтерв'ю Главкому заявила, мовляв генеральний прокурор не може бути повністю поза політикою. Насправді ж, він зобов'язаний, бо якщо з'являється інформація що служитель феміди служить комусь крім правосуддя, то це перша причина для звільнення, а можливо і для арешту з розслідуванням. Усе що поза правом (а політика в тому числі) це вже радянська прокуратура, яка дотримується специфічної "законності" (як тоді любили казати "социалистическая законность"), яка була політично ангажована.
Але біда зовсім не лише в словах щодо можливої політичної ангажованості прокурора. Вони достатньо промовисті: чоловік Венедиктової Денис Колесник - співробітник системи МВС, її соратник полковник поліції Бірюков. Усі достатньо непересічно пов'язані з Аваковим, який і зміг протягнути "харківських" в тому числі Венедиктову - викладачку ХНУ імені Каразіна. Однак проблема зовсім не в цьому.
Біда в тому, що нашому суспільству знову пропонують презумпцію довіри до політичних призначень у правовому секторі. Ну так, Рябошапка не подобався - його знесли, раптом в розпал політичної гри згадали, що 1272 справи не мають процесуального керівника і просто знесли. Але ви повірте що це усе не політика, бо яка ж політика, невже нам таке може бути вигідно, ставити своїх людей на посади за квотним призначенням?
Існують і абсолютно невипадкові подання від ОПЗЖ, яким пропонується повернути назад на роботу 400 прокурорів, неатестованих Рябошапкою. І чомусь це так само натякає на політичну історію в прокурорських органах: 400 осіб які були не в фаворі при одному генеральному, і стали раптом потрібні при іншому очільнику відомства - це явно не просто чиїсь куми і друзі. Це групи впливу в прокуратурі, і звісно ж пов'язані і з політичним лоббі.
І наслідки будуть нажаль, не найприємніші. Андрій Портнов знаходиться у фаворі нашої влади, принаймні у однієї з її груп. І є одне розуміння, досвід якого він чомусь досі не передав їм. Коли влада входить в різке падіння довіри до неї, вона починає ідти на відверто ідіотські рішення, в приймальні президента та вищих посадових осіб з абсолютно неадекватними планами з'являються і отримують аудієнцію ті, кого раніше б і слухати не стали. Найкраща ілюстрація - пресинг владою Януковича щодо Майдану який перейшов усі рамки і призвів до довгого вояжу Портнова в екзиль.
Так ось, вільні від політиків правові інститути бережуть політиків від самих себе - вони дають право не входити в штопор неадекватних рішень і агонії, яка створюється у владних коридорах від розуміння, що усе можна.
І це розуміння, що "усе можна" помножене на усвідомлення плинності влади і короткого строку повноважень часом провокує колосальне казнокрадство. Зелені вже мабуть відчувають близькість кінця каденцій, тому далі агонії буде лише більшати.
А право - один з найбільших винаходів цивілізації. Власне кажучи, уміння ним користуватися як слід і є рисою цивілізованості - доти доки воно є продовженням політики, це застосування є варварським. Воно рівнозначне забиванню гвіздків мікроскопом. Так, кілька разів може підійти, але що буде коли всі про це дізнаються?