Владна ситуація в яку потрапив Зеленський по суті унікальна. Адже нині влада Банкової настільки слабка, хоч і перетягує на себе усі канати які може. По суті цей тиждень показав, що влада нічого не вдіє з масовими протестами, навіть якщо це протести за ще зовсім нікому не відомого Стерненка. Що вже і казати про міністрів чи генералів, їх в такому разі закрити взагалі виявляється малоймовірною справою.

Арсен Аваков ще раз довів, що контролює і легальний примус, і частину політикуму, і за потреби розверне колону в бік Банкової, або просто саботуватиме накази якщо ця колона організується стихійно. Нове покоління політиків з оточення Зеленського просто капітулює від найменших ударів (компромати Лероса на Єрмака, приміром). І це так само унікальний випадок.

Бо мабуть вперше чиновницькі групи не йдуть на поклон до першого хто зайняв кабінет на Банковій, з бажанням поділитися аби їх не чіпали. Вони спокійно лупають владу хто де може. І в цьому плані в Україні вперше за багато часу перемагає deep state. Глибинна влада - кар'єристи, чиновники, функціонери, які не йдуть нікуди після чергових виборів, і не підуть і після позачергових.

Я пам'ятаю ті бравурні висновки аналітиків, які навесні 2019 року писали про те що Зеленський це українська хвиля популізму, як в Європі, що це як завжди конфлікт між масами і елітами. Що ж, може бути. Але там де популізм, там і deep state наносять удару у відповідь, і зараз виходить так, що українські популісти виявились значно слабші за інерцію української системи.

Я пам'ятаю, як раділи всілякі Єрмаки, коли на їх обличчях читалося що "даже кухарка может управлять государством" і з яким задоволенням їх давлять тепер політики типу Авакова. Це дуель політиків які виграли вибори, але не мають влади, із політиками які мають владу, при тому що їх ніхто не обирав.

Те, що управлінські групи не прогнулися під владу кінопродюсерів і сценаристів, свідчить про те, що український deep state таки існує. Він може бути скільки завгодно уродським і корупційним, але правда в тому, що ніякі виборні егалітаристи його не переламають.

Я довго думав, на яку книжку схожа нинішня політична ситуація. Є щось і від Де Сада, звісно. Але по суті це чистий Стендаль, червоне і чорне.