Арсен Борисович Аваков з усіх гравців найбільше схожий на того, хто встиг розкласти яєць в усі корзини. Його підопічні ніби як зачаїлися в нинішньому парламенті, і сильно про них ніхто не згадує, тим не менш вони існують. Але його стратегія нині така, що усі дії мають бути непрямі, і в ідеалі - чужими руками.

Плівки Лероса, звісно ж, ніякому Леросу не належать. І тут він виступив лише провідником чужого компромату, записаного випускником Академії МВС Штаньком, якому недавно для більшої ефектності невідомі спалили мотоцикл. Минулого тижня активісти прийшли додому до Венедиктової, а потім ще і до Зеленського. Ви досі думаєте, що це проста історія з вбивствами які ніхто не хоче розслідувати? Ні, це велика політика, навіть якщо вбивства абсолютно реальні.
Один з журналістів не безпідставно помічений у підмахуванні Авакову акуратно натякає мовляв що Авакову вже нічого не лишається як невдовзі звинуватити у вбивстві Шеремета СБУ.
Дійсно, кого ж ще, зважаючи на політичний конфлікт відомств.

Наше громадянське суспільство як ніколи кволе, але як ніколи горде за себе. Йому дають напасти на одних представників влади в інтересах інших, і воно з радістю це робить, бо так здається що ослаблюється уся влада цілком. Але правда в тому, що реально впливає на ситуацію не той, хто наносить удари, а той, хто контролює їх наслідки і отримує з них зиск. Ослаблення однієї гілки влади це завжди профіт для іншої.

А що у сухому підсумку? Дискредитується ідея будь-якої обраної влади. Зеленський це прямий наслідок демократії, і для багатьох він стане підставою віддавати більше влади бюрократам, ніж виборним органам влади. В бюрократичних коридорах такі схемщики як Аваков і мають основний фронт, бо публічний їх імідж значно поступається реальним масштабам впливу і ресурсів. Український deep state вже давно не просто інституційна інерція, він цілком втілена і динамічна політична реальність. І Аваков - найперше його обличчя.