Епопея з дзвінком Зеленського Путіну видається вже якимось хрестоматійним знущанням. "Наглядачі" які слідкуватимуть аби армія не стріляла на Донбасі - найгірша шана військовим на 6 році війни. Але ці усі рухи ніяк не змінюють стратегічного курсу і планів РФ на демонтаж української державності в майбутньому. Які б добрі не були наші президенти, росіяни готують плавне ослаблення будь яких потуг України як єдиної держави, зниження її в статусі до чогось подібного на Боснію і Герцеговину.
У кожного політика, який сідає на президентський трон у Києві є кілька шляхів. Перший - рухати ситуацію у бік призначений історією, відпити свою гірку правду, що це не буде оцінене сучасниками, програти і передати наступним естафету. Другий - понадіятися що існує якийсь примарний шанс не впасти в кінці строку у прірву і намагатися дурнуватими діями підтримувати свій рейтинг і владу (палити золотовалютні резерви, розганяти Майдани, давати олігархам право сидіти у себе на голові за ефірний час в телевізорі). Словом, політична загибель тебе чекає в обох випадках, просто в першому ти усвідомлюєш і тягнеш штурвал на себе, продовжуючи курс держави ціною своєї особистої популярності, в другому ж намагаєшся з усіх сил рипатися, хибно думаючи що виходу з крісла можна якось уникнути. І усі зусилля таких політиків смішні - Янукович тільки те і робив що ігнорував природний рух подалі від тенет РФ, і де він зараз? Є хороший афоризм: смішно виглядає той, хто боїться бути смішним. І тут саме такий випадок.
Це і є два шляхи, які були у Зеленського щодо Донбасу. Росіяни контролюють занадто велику частину медіапростору і наше населення дуже часто складається з невігласів, тому посадити його на шпагат між його ж дурними обіцянками закінчити війну і реальністю, яка не дозволяє це зробити без знищення себе як нормального політика. У Зеленського був шанс вискочити з цього капкана, відрізаючи себе від нереалістичної фігні щодо швидкого повернення Донбасу, домовленостей посередині і інших сценаріїв які не враховують факту, що метою РФ в конфлікті є не контроль Донбасу, а ослаблення України і зупинка кооперації її з Заходом. Але для цього треба було продовжити усувати вплив російського тєліка на ситуацію в Україні, і відгризти собі частину яка вже застрягла безповоротно, замість того аби догодити цьому тєліку.
Зеленський не зробив правильний вибір. А шансів залишитися батьком нації (хоча би прийомним) у нього все одно не з'явилося жодних. Бо не можна довго лишатися популярним політиком в часи великих змін, не можна бути щасливим вождем нещасної нації. Той хто усвідомлює, що він піде на дно в усіх випадках і тому треба робити потрібні речі, той програє лише відносно невелику битву за своє добре ім'я ненадовго. Хто не усвідомлює, що шансів лишитися на плаву немає ніяких і за жодних умов - той ризикує стати посмішищем на століття.