Найбільш проблемним викликом для України майбутнього десятиліття може виявитися вміння РФ влаштовувати "кольорові революції" своїм сусідам. В загальному розрізі я би назвав це "Пашинянщиною", бо Вірменія стала досить незвичним для більшості прикладом коли кольорова революція не призводить до втрати впливу РФ. Ба більше, такі революції спокійно можуть підігріватися РФ задля ослаблення держав, курс яких раптом стає не дуже близький.
Ми занадто звикли до тоталітарної Росії, яку самі виплекали спільно з російською владою в своїх агітках антиросійські активісти. Тому можливість її заповзти в систему відносин інших країн під демократичними гаслами для більшості людей виявляється дуже неочікуваною. І взагалі, історії про те як РФ спонсує по всьому світу неонацистів і комуністів трохи не дають осягнути що це не максимум можливостей Росії. Більше того, такий метод впливу дає РФ нечувану перевагу: західні країни навряд чи погано реагуватимуть на демократичні революції.
Між іншим, в цьому розрізі зверніть увагу і на гасла Медведчука 2010-х років і його руху "Український вибір": всуціль тобі референдуми, вільний вибір і інші речі. Аналогічний кейс зараз розігрується з Партією Шарія: на диво її риторика так само будується навколо "свободи слова", "свободи зібрань", "безпеки людей". І саме тому чимала кількість корисних ідіотів дуже дивується, коли партію Шарія називають проросійською.
Значно дивніше, але подібно діючим в українському політикумі виявився дискурс антикорупції який з'явився на рубежі 2010-х років. Як виявилося у підсумку, в суспільство заклали не досить реалістичне бачення і конфлікт всередині еліт який ми відгрібаємо досі. У той же час жодних великих успіхів цього дискурсу не відбулося: створення мережі антикорупційних органів завершилося пшиком. ВАКС і НАБУ та САП в нинішній системі відносин не виявилися проривом, а розбалансування еліт все таки відбулося.
Свого часу я писав, що в Україні почнуться реальні проблеми, коли РФ почне виступати з позицій "свободи і демократії", бо до цього етапу ми підходимо з риторикою на рівні "любимо Україну бо Росія це концтабір". І як врешті виявляється, ніяка демократична революція не заміняє політичний порядок і сталість політичних традицій які все таки є важливою цінністю.
РФ цілком вірогідно по повній скористається з наслідків нинішніх подій у Білорусі. Втім, це не робить протести непотрібними чи зайвими. Але що робити з російськими агентами коли вони будуть виступати з ліберальним вокабуляром - питання виживання для нашого суспільства на найближчі роки.