Цього тижня на ZN.UA вийшов знаковий і дуже навіть фундаментальний матеріал про те, що нав'язування ідей прямої демократії яке відбувається в українській політиці в принципі є вигідним для РФ шляхом для ослаблення України. Ця стратегія як слід промацується ще з часів створення руху Медведчука "Український вибір", який і форсував такі ідеї, максимум референдумів. При цьому Укрвибір мав досить небагато як для проросійського руху ідей, які би мали стосунок власне до захисту маркерів російської ідентичності. Аж потім це усе виринуло і в публічній риториці Зеленського та команди. До речі, людина яка створювала юрособу партії "Слуга народу", а заодно і анонсувала колись ТСК по більш ніж сумнівним вкидам Деркача це вихідець з Укрвибору Медведчука нардеп Олександр Качура. Окрім усього іншого під час виборчої кампанії 2019 року він був ще і адвокатом Анатолія Гриценка - це ще раз нас повертає до чесної відповіді на питання, чи дійсно усі наші прозахідні політики є аж такими "прозахідними" на практиці.
В той же час українське патріотичне середовище дезактивоване, воно продовжує вбачати найбільшу загрозу суто в російських культурних маркерах в політиці і концертах зірок що виступали в окупованому Криму. Це попри те що власне єдиний регіон який мав російську етнічну більшість - Крим, який росіянами вже давно окупований. А що, якщо стратегія РФ діятиме і в разі реалізації її цілком україномовними політиками? Цього, звісно ж, ми в своїй колективній боротьбі за суверенітет не враховуємо.
Це і є ідея федералізації на практиці, навіть якщо не йтиметься про федеративну модель держави офіційно записану в Конституцію. Для РФ дуже важливо було би знищити Київ як центр прийняття рішень, а в самому Києві максимально нівелювати будь-яку можливість концентрувати сили, щоб відвернути ці речі. Про всяк випадок нагадую про боротьбу німецьких патріотів в 19 столітті за єдину німецьку державу. Тоді дуже часто гуртки студентів-націоналістів протистояли ніяким не іноземним поневолювачам, а своїм людям - таким же як і вони німецьким курфюрстам. Об'єднання дуже не подобалося місцевим елітам, які не дуже хотіли втрачати свою маленьку державу з пари міст і десятка сіл на користь якоїсь абстрактної великої Німеччини, в якій вони точно не будуть одноосібними володарями. Для цього німцям довелося не стільки боротися з іноземцями, скільки могти переступити через себе.
Німецький політичний філософ Карл Шмітт колись вказав, що носієм державного суверенітету є той, хто може проголосити надзвичайний стан і мобілізувати усі сили на боротьбу з ворогом. Завдання Росії у знищенні нашого національного суверенітету зовсім не в русифікації і забороні наших улюблених вишиванок та козацьких пісень. Росія хоче знищити центри прийняття рішень, аби наступного разу впливати на нас ще більш успішно. Аж тут наші політики тут як тут: Юлія Володимирівна Тимошенко, яка пропонувала "канцлерську республіку", по суті парламентську, яка в умовах відсутності сильних партій стане лебедем раком та щукою. Принагідно згадаю і інтерв'ю Геннадія Корбана Юрію Романенко, де той пропонував парламентську республіку, аби згладити усі протиріччя в суспільстві. Так ось, ці всі протиріччя спеціально і створювалися задля того, аби потім такі політики пропонували це згладити в своїх інтересах, попутно реалізуючи і російський сценарій.
І це ставить нас у ступор щодо виходу з політичної ситуації, яка називається "Зеленський". Навіть якщо вдасться говорити про якесь його успішне повалення, РФ нічого не вартує за допомогою наших пустоголових еліт підняти градус насилля в суспільстві, аби створити прецедент конфлікту. Конфлікту такого рівня, після якого усі, хто пропонують більше не довіряти жодних великих повноважень центру будуть виглядати адекватами і миротворцями. Ті хто не люблять Зеленського, зізнайтеся, ви вже встигли задуматися про те, що парламентська республіка не така і погана модель? Ось, це і є воно.
Тому і кажуть, коли ти сів грати в карти з шулером, то ти вже програв. Це знову воно.