Рішення Дарницького суду щодо книги про Стуса, в якій критикувався Медведчук звісно обурливий епізод. Але наша громадськість як завжди перебуває в сліпій дрімоті, лише час від часу збуджуючись на такі ось "епізоди", коли вони виявляються достатньо яскравими. А проблема то значно більша, і полягає вона не просто в тому що частина суддів любить Медведчука.
Українська судова система - чорна діра в усій архітектурі державності. Вчора посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен сказала, що українська судова реформа зайшла в глухий кут і ходить немов по колу. Звісно ж, з вуст дипломата її рівня це слід трактувати як "зробіть щось з своїми дурними судами, чорт забирай". Цієї зими, в лютому вона ж таки сказала, що інвестори чекають не інвестиційних нянь, а чесних судів. Заяви Фельдгузен не стали, звісно ж, такими вірусними в нашій мережі як чергові новини про 5 запитань Зеленського, з'їдені Єрмаком борщі у військовій частині на день захисника України чи власне самі заяви про потребу в інвестиційних нянях. А дарма.
Взагалі майже нікому так і не стала відомою інша новина - про скасування Конституційним судом 375 статті Кримінального кодексу, якою усі судді які виносили політично вмотивовані неправосудні рішення мають бути звільнені з системи. Коли Конституційний суд прийняв рішення яке зумовлювало повернення в суди суддів які судили майданівців, ніхто особливо і не звернув увагу.
Тому і з'являються такі прецеденти як з книгою про Стуса і Медведчуком. Бо спершу наш найрозумніший в світі народ і найчесніше на планеті громадянське суспільство пропускають повз вуха, як хтось рубає дерево у них прямо під носом. А прокинуться всі, звісно ж, коли не стане цілого лісу.
І усі заяви які мають навернути нашу увагу на системну проблему (Борреля про банкомат, наприклад) ми так і сприймаємо "та, наче раніше такого не було". Такі ситуації як з Медведчуком будуть постійними. Я вам гарантую.