Венеціанська комісія розкритикувала ідею Зеленського про розпуск КСУ в ручному режимі. Це прекрасно ще раз показує, якими дикунськими виглядають спроби перетворити цю установу на контрольовану президентом і ВР.
Зеленський написав колонку в Financial Times, де звинуватив у рішенні КСУ проросійських депутатів. Чудово, бо саме це і хотів би побачити Захід у якості пояснення. В цей же час Арахамія і Мендель виходять з постами і коментарями про те, що це рішення Порошенка і його людей. Звідки така шизофренія, в одному місці звинувачувати одних, а в іншому інших? Бо в Financial Times потрібно писати збиті речі про загрози реваншу Росії і олігархату, а в соцмережах про Порошенка, аби отримати схвалення і підтримку рішення президента про розгон КСУ.
Найбільш символічне у цьому, що на вістрі дебілізації суспільства і порушення основ законності і принципу поділу влад опинилися наші антикорупціонери. Саме ті, хто роками брав у Заходу гранти на розвиток правової і політичної культури, хто на всіх дурнуватих форумах розповідав про потребу сильних інституцій, дотримання законності і інших речей, які вони спокійно продають за посаду члена наглядової ради Укрзалізниці. Але важливо і те, що закликаючи до розгону КСУ (бенефіціаром чого може бути лише ОП, ніякий навіть не Медведчук, бо призначатиме нових суддів саме ОП) "системні ліберали" а-ля Лещенко, Шабунін Данилюк і Мілованов показують своє реальне ставлення до нинішньої влади. І це ніякий не конфлікт, а лише спектакль у якому вони свого часу були публічною легітимацією Зеленського перед Заходом. Надалі у них нібито зіпсувалися стосунки, але тепер закликаючи до розгону КСУ вони відкривають, що прихований союз між ними і владою існує досі. В цей же час інший напівзелений напівантикорупційонер Гончарук в штатах, намагається вішати лапшу американцям про своє реформаторство. Що він їм нарозказує ми дізнаємося згодом.
Навіть якщо президенту не вдасться розігнати КСУ одразу, то кампанія проти суддів створила вкрай небезпечну атмосферу тиску на них в суспільстві. І "підвішувати" КСУ погрозами вуличної розправи Слуги вже почали публічно. Одному Богові відомо, які рішення намагаються цим сторгувати.
А тепер перейдемо на один рівень вище. Наші медіа люблять нам розказувати, що Лещенко агент демократів, а Деркач - республіканців. Цим мовляв і пояснюється їхня деструктивна підривна робота проти стосунків України зі США. І власне це дуже зручна для брудної агентури маска, "ми від демократів", "ми від респів" "нас не можна чіпати". Насправді сьогодні ми вкотре побачили, що Лещенко спокійно підіграє тій самій владі яка за рік диверсійної роботи Деркача не те що не заарештувала його, навіть не відкрила справу. Бо всі в долі. І ці втручання, "плівки" Деркача, "амбарні книги" проти Манафорта - не стратегія двох різних таборів, а стратегія одного і того ж самого. Його мета - залишити на місці українсько-американських стосунків попелище, і далі дати олігархам карт-бланш управляти системою під маскою з імітованих реформ.
Ми всі бачили забагато фільмів про принципових і гарячкових революціонерів. Сьогодні в нашій країні антикорупціонери - головні більшовики сучасності. Але за кожним безкомпромісним і різким Леніним чи Троцьким обов'язково десь стоїть комерсант Парвус, який бере на їх діяльність гроші у німецької розвідки.
Біда в тому, що на цей раз розвідка, яка це спонсує, зовсім не німецька.