Сьогодні в українські медіа масово просочилося інтерв'ю екс-посла Канади в Україні Романа Ващука. Ващук має унікальну характеристику - він розуміє і Канаду, з якої походить, і українців одночасно. Ми ж часто любимо посипати голову попелом і вірити у якісь заголовки а-ля "в Україні рівень життя на рівні країн Африки". Зважаючи на те, що третя частина населення ніколи не виїжджала за межі своєї області, повірити досить легко. А у такої зневіри завжди трапляються і політичні наслідки. Часта і дуже сумнівна з точки зору якості зміна влади - один з наслідків того, що ми не бачимо світу, а світ не бачить нас.
З інших цікавих речей, підкреслених Ващуком звісно ж ось ця гримуча суміш: високий рівень освіченості українців (навіть за поганого рівня самої освіти), постійна невдоволеність (перш за все матеріальним становищем) і корупція створюють досить проблемне замкнене коло з некомпетеності влади і постійних революцій. Розірвати його і уникнути революцій як останнього шляху - завдання для нашої політичної культури на найближчі десятки років. Якщо ми його не виконаємо, можемо сміливо вважатися failed nation. Задайте, якими шляхами в небутті розчинялися попередні спроби української державності. Якщо не рахувати дрібні за масштабами прецеденти і проби часів другої світової, то в усіх попередніх випадках здурілий український натовп сам топтав своїх керманичів.
Я згадую постмайдан-2004 книгу Кучми і там пройшла досить цікава ідея, яка різала на друзки мій чорно-білий світ в голові. Значна частина людей вийшла на Майдан 2004 року зовсім не з любові до ринкової економіки чи демократії, а радше навпаки - як реакція на ринкові зміни, які відбулися в добу Кучми, через які відбувся перерозподіл благ не на користь більшості. Парадокс, бо Ющенко вважається просувачем реформ якраз ринкового змісту, але чи варто думати, що це подобалося і половині збіднілої України в 2004 році? Цікава теза, бо вона говорить нам про головне: ми наділяємо велику кількість людей якимось колективним розумом і мудрістю. Ми звісно любимо вірити, що усі наші революційні інстинкти продуктивні. І тому не допускаємо інших думок до голови, бо вони примушують переосмислювати все з нуля.
Дивлячись на наших реформаторів, поволі згадуєш більшовиків, і пан Ващук згадує і про цей максималізм. Це дуже сильне інтерв'ю, яке з'явилося в час коли відбувається фактичний занепад антикорупційного дискурсу в його старому значенні.
Як би це не було прикро згадувати, але значна частина реформаторів 2000-х років закінчили в Партії регіонів чи біля неї. Один з творців "Пори" Каськів свого часу дуже тісно влився в біло-блакитну команду. А творець самого явища великих грантових ГО в Україні Олег Рибачук, який був віце-прем'єром у Ющенка в 2011 році вже говорив, що Сорос хоче скинути Януковича. З такими "Лещенками" власне кажучи і ніяких "Деркачів" не треба. А ось як закінчить нинішнє покоління - питання досі відкрите.