Рябошапка, Клімкін і Олександр Данилюк заявили про створення "платформи для протидії кризам" в Україні. Поки половина фейсбуку вже почала висловлюватися, що це такий м'який вхід в політику, втім справа не в цьому. Просто тусити в громадському секторі і "допомагати" приймати рішення в Україні стало надпрестижно за останні п'ять років.
Є велика небезпека у тому, що з поверненням демократів у Білий дім повернеться і стара, досить травоїдна політика щодо України. Спроба щось змінювати орієнтуючись в першу чергу не на безпекові питання, а на "організоване громадянське суспільство" може стати черговою великою помилкою у вибудуванні політики щодо України. Олігархія вже давно не орієнтується на пряму протидію спробам Заходу вибудувати в Україні ефективнішу систему і усунути їх від кормухи. Все можна зробити методами саботажу запропонованих варіантів і пропозиціями своїх, абсолютно недієвих варіантів. Саме тому в нас антикорупційна система існує у вигляді абсолютно неповороткої і негнучкої, де мають подавати декларацію цілі 1.2 млн людей, в тому числі секретарі сільрад, сержанти-прикордонники і ще ціла купа абсолютно далеких від тотальної корупції категорії працівників. Стаття ж про незаконне збагачення так і не стала проривом, бо суперечить розділу Конституції про презумпцію невинуватості і за неї толком нікого не змогли засудити, бо вона просто розвалювалася в суді.
Бо, дивним чином, антикорупційні активісти були, комісії з добору правоохоронців теж, навіть справи проти Коломойського, Фірташа, кого завгодно були. Прогресу і результату по цим справам не було, попри усі дифірамби про чесність Сакварелідзів і Рябошапок.
Я згадую про цікаву долю прокурора Кулика, якого протягом 2016 року вздовж і впоперек розслідувало НАБУ, проводило обшуки і висувало звинувачення, аж потім затихло, а вже згодом ніякого прогресу по цих справах не було. Потім Кулик встиг взяти участь в проросійській авантюрі Деркача, про наслідки якої ми всі регулярно згадуємо. Хто допоміг Кулику уникнути проблем і якою ціною - питання занадто риторичне аби бути відкритим.
У "організованого громадянського суспільства" є свої нардепи, свої лояльні медіа, свої партії і впливові організації, навіть участь у формуванні влади через відбір прокурорів і суддів через членство в комісіях. Але чомусь ряд людей досі живе з впевненістю, що ці громадяни тягнуть на роль watchdog-ів для груп впливу в Україні, а не права самим вважатися однією з таких груп, за якими варто слідкувати. Кожна така помилка коштує нам ще кілька років саботажу замість нормальних реформ і кілька років дезінформації замість нормальної комунікації зі США.