Прихід до влади демократів у США означає повернення на посади цілого ряду представників адміністрації Обами, зокрема прес-секретаря Джейн Псакі, можливого Держсекретаря Ентоні Блінкена, врешті і сам Байден був частиною цієї адміністрації і тому вона є природним джерелом кадрів для нього. Що життєво важливо тут для нас з вами, так це питання безпеки і оборони і, особливо, ставлення до РФ.

В цьому розрізі підстав бути великим оптимістом небагато, адже в демократів досить проблемне питання в самій методології організації національної безпеки. До речі, українські медіа які ліплять з демократів еталонних і природних ворогів РФ можете сміливо викинути на смітник, бо роблять вони такі висновки з обміну недружніми заявами між Демпартією і РФ, але аж ніяк не з підходів які реалізовувалися демократами в 2010-х роках.

Зараз мало про це пригадують, але адміністрація Обами була ініціатором "перезавантаження" в стосунках з РФ, яке відбулося лише через рік після збройної агресії проти Грузії, яка ледве не завершилася втратою суверенітету для неї. В 2009 році політика перезавантаження, своєрідної конвергенції, зближення позицій розпочалася, а про її тотальний провал почали писати вже з початком кримської спецоперації російських силовиків 2014 року.

В цьому вікні між 2009 і 2014 роком для України стався цілий ряд малопомітних на перший погляд, але надважливих подій. По-перше, на виборах 2010 року в другий тур в Україні зійшлися два кандидати що в тій чи іншій рамці мали домовленості з елітами РФ і були по-різному нею підвішені на корупційні теми. Порівняння з 2004 роком, коли США зробили все, аби не допустити розвороту в бік РФ тут однозначне. Після приходу Януковича США встигли прогавити і зміну контррозвідувального режиму СБУ (з пріоритету на роботу проти РФ на протидію США), і Харківські угоди та перенасичення українських силових органів російськими агентами.

В ті-таки буремні 2010-і починався підйом проросійських сил в Європі, спонсованих Костянтином Малофєєвим і іншими. В ті ж роки відбулися скандали за участі Сноудена та Ассанжа, які прямо били по іміджу і обороноздатності США. Врешті, на Близькому сході з неефективності системи яка прийшла на зміну режимові Хусейна в Іраку починалося творення Ісламської держави як гравця регіональних конфліктів.

Саме тому, що у безпековому плані США за демократів не можуть зрівнятися з масштабами республіканців, досить важко бути повним оптимістом. Почитайте про дії і погляди тих же Рамсфельда або Діка Чейні і ви надовго зміните своє бачення того, як може і як не може діяти США.

Зараз найстрашніше для усіх нас - дати "заговорити" тему війни і нацбезпеки в Україні якимись альтернативними повістками. Оборона - найважливіше, і те, що про це в своїй лекції сказав експосол Канади Ващук дає шанси на прозріння західних еліт щодо України. Нашею поразкою в цій ситуації буде зовсім не випадок, якщо Байден вивісить над Білим домом російський прапор (цього, очевидно, ніколи не буде). Проблемою для усіх буде, якщо ми знову будемо фокусуватися на дрібних питаннях, правах людини, демократичних ініціативах замість конкретно потрібної усім національної безпеки.

"Не бывает антикоррупционеров в окопах под огнём", як писав Єгор Лєтов.