Питання "хто більший агент Росії" Байден чи Трамп дуже часто сквозить і в наших медіа і дискусіях. По суті воно видає лише низькість рівня обговорення і нерозуміння нашим суспільством того, як приймаються і лобіюються рішення в країнах масштабів важливості США. Є воно, звісно, і щодо Німеччини, і щодо Великобританії. Але те, що воно визначне для багатьох у формуванні свого ставлення - ще одна рисочка до портрету, яка пояснює чому ми в хвості, а не в топі за наслідками наших рішень.

Аби потрапити на стіл до великих гравців треба щось значити в сенсі універсальної цінності. Дуже легко міркувати критерієм "У Росії є гроші, ось вона усіх і купила". Будьте певні, ніяка стопка доларів чи доля в нафтових родовищах не мають визначної цінності, якщо пропоновані рішення не упаковані в прийнятний ззовні контекст. Інакше і Сан-Маріно, і мальтійський орден, і Швейцарія давно би могли вибитися в когорту агресорів. Мислити про світову політику як про біржу дуже зручно, бо це знімає відповідальність і дає ще разок солодко посипати голівоньку попелом.

Російська держава цікава і малозрозуміла нам саме з тієї сторони, яку у себе ми не сильно розвинули: в переході від Московського царства до Російської імперії, яка мала характер однієї зі світових сил. Це був перехід від партикулярного і етнічного "ми це ми" до "ми це світ", хай які б криваві наслідки не увінчувало це рішення. Імперія створювалася не бородатими боярами чи духовенством, які у цій історії втратили найбільше, а значною мірою прийшлими німцями, які надовго визначили обличчя держави і сприйняття її назовні. Університет міг бути і російським, але вивчали там все одно Шеллінга.

Марксизм став певним порятунком для російської держави, коли вона стагнувала в сенсі втрати німецького культурного впливу. СРСР доби 1920-30-х років був, безумовно, великим експериментом над людством, але
мав універсальну ідею на експорт - світова революція. Це була модель розширення російського впливу на Європу і сусідні держави в Азії. Провал радянських республік в Угорщині і Баварії трохи поховав її, але і в 1930-х всерйоз думалося про світову революцію. Вона була зрозуміла і в Мадриді, і в Парижі, створювала якщо не визначний, то відчутний вплив на ці країни бо була універсальною: бідняки проти багатих.

Тому, наша суперечка з Росією, якщо ми приймаємо потребу участі в ній інших держав не може бути простою битвою між калиною, вишиванкою і Шевченком проти балалайки і Достоєвського. Ми маємо створити щось, що буде цінне і зрозуміле у Лондоні, Берліні і Вашингтоні так само, як розповсюджувані не без допомоги Росії ідеї про корумпованість і тотальну нездатність нашої держави.

Грати з великими гравцями означає шукати збіги інтересів, а не намагатися довести їм свою унікальність.