Громадське випустило фільм щодо вбивства Щербаня, де недвозначно говориться про інтерес Ахметова у заволодінні його коштами. Цікавий фільм, але важливіше завжди копати глибше, і дивитися чому ті чи інші сюжети з далекого минулого раптом виявляються у вас в стрічці.

З усієї історії 1990-х пов'язаної зі Щербанем нині на плаву лишається сам лише Ахметов, тому не треба довго питати, проти кого спрямований цей фільм. На днях свою програму темі вбивства Євгена Щербаня присвятив і професійний антикорупціонер Сергій Лещенко. Висновки в принципі ті самі.

У той же час антикорупціонери влаштовують кампанію проти замглави ОП Олега Татарова, який так само з'явився в Офісі в рамках кампанії з входження людей Ахметова в кабінети зеленої влади. Часто люблять робити якісь висновки про джерело його призначення на посаду через його прес-секретарство у міністра Захарченка. Насправді реально підстава для задуматись це його адвокатство у Новинського, який в орбіті впливу Ахметова. Та і недавня інформація про супровід Ахметова особисто Татаровим - цілком показова і варта уваги. Посаду заступника ОП з правових питань свого часу розбили на дві окремих, аби Андрійко Смирнов лишився по квоті Коломойського, а Олежик Татаров зайшов по квоті Ахметова.

І те, що ми бачимо - ніяка не боротьба громадськості з олігархатом, і не НАБУ з корупцією. Це перетягування одного і того ж канату справи Роттердам+, яка зараз стала причиною публічного конфлікту Коломойського з Ахметовим. Я не дуже вірю, що антикорупційні герої кинулися на Ахметівську амбразуру за бесплатно і за публічний інтерес. Просто в Офісі президента дуже важко всидіти одразу двом олігархам. А що робити, якщо ще Льовочкін і Пінчук теж нікуди не хочуть йти з гри? Ось і трясе нашу неньку Україну, а заодно і усі шахівниці.

Громадське, Лещенко, НАБУ мають ще які-не-які залишки зовнішнього блиску. Виграють війну комунікаційно, так би мовити. Ігор Валерійович і інші їх стейкхолдери можуть пишатися.

Чому у захисті своїх інтересів в Офісі президента Ахметов вирішив обрати такого неприглядного і скандального Татарова, якого можна спокійно критикувати і збирати проти нього Майдани? Можливо, це такий акт зневаги чи байдужості до Офісу президента.

В усіх українських перетягуваннях канату мене гнітить лише одне. В кожному конфлікті ми просто обираємо менш морально потасканих зовні і вважаємо, що публічний інтерес і є на їх боці. На практиці ж усе прозаїчніше: ослаблення одного великого гравця веде до посилення іншого, а не ніякої громадськості. Громадськість сидить у залі і думає, що це вона усе вирішує цього разу. Як завжди.

Але я не знаю, як виграє громадськість в реальності: чи будуть їй вигідні більші прибутки Нікопольського феросплавного Коломойського, чи їй більша користь від прибутків енергокомпаній Ахметова. Де тут громадськість у цій справі про Роттердам+ я так і не зміг розгледіти. Хоча уся справа, як завжди, в піарі.