Сьогодні відзначається міжнародний день боротьби з корупцією і в принципі не дивно, що для нашої країни сильно відзначати поки немає чого.
Хотілося б говорити про корупцію небанальні речі, і ставити акценти там, де інші вперто не хочуть дивитися. Корупція в Україні - зовсім не та, яка є у Франції, США чи Великобританії. Там - корупція це шматок загальної палітри десь в її темній частині. Проблеми економіки, проблеми криміналу, десь чорні гроші, десь бажання заробити більше там де не можна. Корупція там - лише темна частина усього спектру відносин, а не загальна характеристика системи, як в Україні.
В цьому році в Foreign Affairs вийшла стаття, зміст якої поки не дуже сильно долетів до наших лідерів думок. Серед авторів статті - двоє заступників міністрів оборони США, Ерік Едельман і Селеста Уорд Гвентер, професор історії з Центру Міллера Філіпп Зеліков і консультант Держдепу США часів Буша-молодшого Крістофер Харрісон. Вони описують феномен стратегічної корупції - корупції яка несе в собі масштабні політичні цілі, замасковані під особисті приватні інтереси. Це, по суті, стратегічна методика впливу від спецслужб РФ - "активное мероприятие", як прийнято у них казати.
Що вже і казати про інфраструктури впливів таких нібито суто комерційних гравців як Газпром, бізнес-імперії Олега Дерипаски "РусАл" та інших. Скрізь за ними волочаться сліди не просто лобіювання в особистих комерційних інтересах, а навпаки - корупція як стратегія впливу і досягнення політичних цілей РФ в Світі.
Чим відрізняється США і західний світ від РФ із КНР - принципово іншою філософією державної служби. Захід дуже цінує доброчесність, конфліктує з проявами впливу особистого на публічний інтерес. Схід же - навпаки, там держава є частиною життя і навіть власності державного діяча, в конфуціанстві винагорода чиновнику за лояльне рішення - прийнятна практика. Тому, корупція настільки зручна для РФ і настільки суперечить ідеям західного державного управління, яке засноване на ідеї раціональної бюрократії.
Важливіше інше. РФ цілеспрямовано підгодовує і українську корупцію. Окремо хочу згадати бізнес-імперію Фірташа-Льовочкіна, яка виросла на монопольному праві бути посередником в газових контрактах з РФ через РосУкренерго. Це, звісно ж, не була особиста корупція в їх інтересах - це була стратегічна корупція в інтересах РФ. Фірташ-Льовочкін стали кістяком проросійського політикуму в Україні. Постійне підгодовування хабарями, знаками довіри, частками в родовищах і рахунками в банках робить для таких діячів неможливим будь-який розворот на Захід. РФ створює гачок, яким підвішуються українські еліти з своєї недалекоглядності. Окрім того, слабка державність і без того ризикує скластися як картковий будинок, коли ви додаєте в неї корупцію.
Що найцікавіше, так це те що українська історія зі спробами Фрумана-Парнаса і людей Фірташа розкрутити тему з Бурізмою, вкинути компромат на Хантера Байдена, провести кампанію проти посла Йовановіч названі в статті одним з найбільших прикладів стратегічної корупції. Бо вигодонабувач від цих дій зовсім не особисто Фірташ, а державна система РФ, яка його створила. Привіт, до речі, і Ігорю Коломойському, який вирішив що у цій спецоперації є місце і його людям.
Я згадую історію радянського пропагандиста і теоретика гібридної війни Юрія Безменова, який втік в США з посади кореспондента радянського агенства "Новости" в Індії. В Штатах він детально описував план з деморалізації західного суспільства радянськими методами. Усе, що ми знаємо - саботаж, скандали, корупція, аморальність. А через одне покоління ці люди, які виросли в такому суспільстві вже і самі стають сприятливі до того, аби помахати червоним прапором. Це і є "стратегічна корупція", розвернута в часі.
Це все дуже схоже на історії про те, як на крайній Півночі росіяни системно споювали горілкою чукчів, аби отримати їхні ресурси і землі за безцінь. Але тепер - чукчі це ми. І наша горілка - корупція.