Цей тиждень відзначився витком скандалу з угорською стороною, який на диво передував самміту Глав країн НАТО. Хоча, безумовно причиною цього стали не угорці і не їх бажання співати гімн. Причиною було цілеспрямоване бажання деяких вкинути відео з угорцями, викликати агресію з української сторони, влаштувати обмін недружніми тичками і загострити досить штучний конфлікт.

Угорщина - не імперія і нею ніколи не стане. Радше навпаки, маленька держава із комплексом жертви (Трансільванські претензії до Румунії - найкращий зріз цього). І тому налякати її Україною - вдалося, рівно як і половині нашої країни створити уявлення що сусіди у яких усіх військ менше ніж у нас в одному оперативному командуванні всерйоз роблять в Берегово другий Крим. Але це не про угорців і не про нас. Це про те, як надалі нами будуть управляти зовнішні сторони, зацікавлені в таких конфліктах. Передусім РФ тут відіграє ключову роль.

Нас будуть щодалі тим більше обкладати новими конфліктами, випробовуючи на міцність. Російський політолог Катерина Шульман недавно відзначила, що Україна по суті зараз є анократією - політичний режим, в якому немає тиранії чи домінування однієї групи, але і протиріччя ніяк не вирішуються. Це варта уваги оцінка, бо саме ось ці протиріччя які увесь час ігноруються центром і стають в Україні перегноєм для нових катастроф.

Саме тому, насправді, я впевнений що Росія абсолютно не боїться ніякого третього Майдану в Україні. Мабуть тому, що в них немає стендів і постерів з гаслами а-ля "вільного духу в кайдани не скути" чи "голодного можна купити а вільного лише вбити", і мислять в критеріях підривної роботи вони значно прагматичніше. Тут варто згадати німців часів Першої світової, які усіма силами не хотіли допустити у себе в країні соціалістів до влади, однак щодо соціалістів в Російській імперії були дуже щедрими спонсорами.

Попри те, що революція це моральний подвиг і жертва людей, справжні емоції які залишаються надовго, все ж деструкція решток державності наразі набагато страшніше ніж несвобода. Бо значно можливіша і реальніша.

З політиків, хто стояв на Майдані-2004 дуже багато людей не перейшли врешті на темну сторону. Регіоналом став лідер "Пори" Каськів, на Майдані ж стояли Микола Азаров, Генадій Кернес, майбутній спікер ВР часів Януковича Рибак, Андрій Деркач, Олександр Мороз і Євген Червоненко, майже усі згодом почали розносити ідіотію про зовнішнє управління на каналах Медведчука.

Наступна революція цілком може стати останньою. Бо держава прямо зараз втрачає на наших очах рештки своєї легітимності, коли не вирішує скандали і довгострокові загрози вчасно. І те, що у попередніх революцій практично не залишилося героїв серед живих це теж фактор, який натякає на нові конфлікти.