День Соборності - привід говорити не лише про єдність, а і про те, як вона досягається і навіщо саме вона потрібна. Люди по різні боки Збруча і Дніпра потрібні одне одному зовсім не тому, що ми такі аж усі однакові як на підбір. Скоріше радше навпаки - соборність дає шанс нам бути великою державою колись у майбутньому, коли ми осягнемо складність свого існування як перевагу. Тримати в собі абсолютно різні регіони це постійний плебісцит: ти або стаєш більш складним і витонченим державним організмом, або просто розходишся по різних швах.

Останній сценарій дуже подобається деяким "інтелектуалам" з регіоналістськими симпатіями, мати собі якусь маленьку напівУкраїну - більш схожу на їхні мрії, таку собі пародію на Манчжоу-Го або Вішистську Францію. Компактну, залежну від усіх сусідів, тиху і абсолютно беззубу, пасивну. І ось ця дихотомія: або беззуба маленька напівУкраїна (кілька Україн, точніше), схожа на бідний Ліхтенштейн, або складна система балансування інтересів різних груп, механізмів "антикрихкості" і випуску пари. Обидва варіанти відрізняються від того, що ми зараз маємо, а отже наш стан як ніколи крихкий. Деякі індекси і дослідники називають Україну анократією - країною без гегемонії однієї групи, втім від цього не менш вразливу. І в нинішній ситуації ми абсолютно рівнонаближені і до серйозного регіонального впливу, і до статусу failed state.

Поряд з нами Росія - країна в якій конфлікти ніколи не вирішувалися, а завжди відкладалися на потім. З усіх шляхів росіяни обирають шлях ігнорування внутрішніх протиріч, а потім трапляється чергова кривава вакханалія, яка збирає в собі всі конфліктуючі групи одразу. Ми ж діаметрально навпаки, регулярно випускаємо пару в постійних конфліктах. Втім, як бачимо, ані наша нинішня стратегія, ані російська не рятують від катастроф і соціальних потрясінь. Чому вони стаються взагалі?

Семюел Гантінгтон свого часу писав, що революційні потрясіння стаються там, де соціальний розвиток пішов далеко вперед, а політична реальність залишилася на місці. Це ми бачимо сьогодні і на прикладі РФ: в ТікТоці починається революція проти влади, а сама влада в цей момент думає про відтворення системи державної влади у стилі часів Брєжнєва - з Госсоветом замість Політбюро. Еліти безнадійно відстали від контексту світу, в якому вони знаходяться. І нажаль, стосується це і українських еліт.

Аби лишитися соборною і знову не зникнути з політичної мапи на багато років, Україні слід ускладнюватися. Бути більш дорослою і орієнтованою на стабільність, інституалізуватися, плекати "антикрихкість", як пишуть у модних книгах. Те, як ми реагуємо на виклики і робить нас спроможними зібрати в одну політичну структуру Галичину, Київ, Донбас і Крим. А для цього потрібно відповісти не лише на питання, "хто ми є?" але і сказати самим собі і врешті домовитися між собою, чого ми врешті хочемо.