Санкції проти телеканалів Медведчука це лише частина процесів які відбуваються зараз на Банковій. Але у найбільшому і найвідчутнішому виграші від них зараз навіть не Володимир Зеленський, якого усі так раптово полюбили. Найбільші конкуренти Медведчука всередині партії нарешті повертають вплив, яким вони були змушені поступитися в 2014-2016 роках групі Медведчука.

Мова, звісно ж, про Сергія Льовочкіна і його оточення. О диво, але сьогодні він не прийшов до Верховної ради взагалі, проігнорувававши заклики до загальної мобілізації.

Однак, те що Льовочкін і Медведчук взагалі опинилися в одній партії це взагалі скоріше вимушений крок, аби не роздробити біло-блакитний електорат на друзки. Бо конфлікт між ними існує щонайменше з часів коли замість Литвина в АП Кучми призначили Медведчука (сам Льовочкін - один із особливо наближених до Литвина, помічник і згодом технолог його політичних проектів). В 2009 була навіть байка про бійку між кишеньковим боксером Медведчука Шуфричем і Льовочкіним. Окрім того, варто згадати що у часи коли Льовочкін грізно нависав над укрполітикою з посади глави адміністрації Януковича абсолютно проросійський і вже тоді кум Путіна Медведчук не отримав ніяких посад і не мав навіть членства в Партії Регіонів. Його зірка зійшла лише в 2015-16 роках, і те, він у цьому амплуа чорного кардинала проросійських сил був радше засобом знищення Льовочкіна, ніж самостійною фігурою.

Останнього місяця між ними пробігло ще кілька додаткових чорних кішок. Рейтинги КМІС, які звинувачують в підігріванні Медведчуку явно не подобалися Льовочкіну, бо Медведчука як кандидата в президенти заміряють там окремо від наближеного до Льовочкіна Юрія Бойка. Це говорило щонайменше про готовність йти окремим проектом, якщо не перетягнути на себе всю партію взагалі. Окремий фактор це і акції протестів щодо тарифів, адже фактично значна частина облгазів належать групі Бойко-Фірташ-Льовочкін, а про участь Медведчука у спонсоруванні цих акцій не сказав хіба що лінивий. Тухлий заклик "націоналізувати облгази" був спрямований саме проти групи Льовочкіна, як їх власників.

У той же час, Страна.юа практично припинила будь-яку критику Зеленського, і те саме можна сказати і про Інтер. Сергій Льовочкін, схоже, знаходиться зовсім недалеко від Банкової на політичних координатах. Зовсім не тому, що насправді не є проросійським політиком. Є, просто не допускає таких грубих кроків і демаршів в лоба як його візаві Медведчук.

За останній рік стосунки Банкової і групи Медведчука дійсно похолодали, бо вона увесь час робила речі які потім було складно пояснювати на Заході. Дезінформаційні історії про американські біолабораторії що виробляли біологічну зброю зазвичай не завершуються просто так, і санкції які були введені явно не без поради зі США ще раз прекрасно це підтвердили.

Зверну, до речі, вашу увагу. Чотири дні тому з'явилася інформація, що Єрмак веде перемовини з австрійським інвестором щодо побудови курорту Боржава на Західній Україні. Цей курорт вже фігурував як проект, через який раніше нормально вивели грошей люди з оточення Льовочкіна, зокрема усім відомий його підлеглий Владислав Каськів. Він, до речі, минулого року обрався від ОПЗЖ до Закарпатської облради. Посиланнячко: https://www.radiosvoboda.org/a/schemes/31074047.html

Чому нас вчить ця історія? Мабуть тому, що кожна новина, яку ми бачимо в стрічці - багатошарова. Дійсно, є неймовірний позитив у блокуванні каналів Медведчука. Але і це не дає нам підстав говорити, що РФ в Україні більше не має політичного представництва. Має, просто перемагає поки значно більш акуратний варіант.