Окрім усього, що відбулося в Україні за ці кілька шалених днів події не переставали тривати і в Сполучених штатах. По-перше, Байден офіційно заявив про те що хоче висунути на посаду очільника ЦРУ Вільяма Бернса, який головує у Міжнародному Фонді Карнегі і встиг побувати послом в Росії в 2005-2008. Раніше інформація про нього на посаді майбутнього глави ЦРУ була присутня в медіа лише в якості інсайдів. В разі його затвердження, Бернс має стати першим кар'єрним дипломатом на посаді очільника ЦРУ.

Вгадувати майбутню позицію Бернса по минулих заявах безумовно марно. Адже в США чиновники (а особливо сектору безпеки і оборони) в стратегічних напрямках залежні від колегіальних рішень. Це у нас на пострадянському просторі з присутності Патрушева в Радбезі РФ можна робити швидкий висновок про можливість ядерного конфлікту.

Але є одна важлива річ у фігурі Бернса. Те, що він був послом у РФ, причому у непрості роки - 2005-2008, коли там відбувається публічний закрут гайок, розворот РФ від Заходу, поява концепту "суверенної демократії" авторства Суркова і, врешті, Мюнхенська промова Путіна, якою по суті офіційно оголошено епоху в якій сталися і збройний конфлікт з Грузією, і окупація частини України. Призначення на посаду очільника однієї з найбільших світових спецслужб фахівця з питань Росії - дуже знакова подія і безумовно позитивна для України.

Між іншим, якось недооцінили у нас подібне призначення очільником британської МІ-6 Річарда Мура, колишнього посла Великобританії в Туреччині. А вже саме після його призначення відбулися досить відчутні події в регіоні, в тому числі і перемога Азербайджану в другій Нагірно-Карабахській війні. Тому призначення Бернса в ЦРУ стане серйозним випробуванням для РФ.

Із заяви яку оприлюднив Байден днями стає зрозумілим, що перезавантаження з РФ у форматі 2009 року демократам вже не видається можливим. Не в останню чергу, до речі, не через Росію і Україну, а саме через Німеччину і Північний потік. Спустити це питання на гальмах для оточення Байдена означатиме потім звітувати перед американським енергетичним лоббі за втрачені позиції в ЄС.

Останній тиждень став просто проривом у сфері осмислених дій влади по спробам вискочити з болота в якому вона знаходиться. Закон про реформу СБУ, закон про бюро економічної безпеки, введення санкцій проти телеканалів Медведчука, заява Герасим'юк з Нацради з питань телебачення проти телеканалу "Наш", і рішення яким уможливлюється силовий привід Павла Вовка на суд - усе прямий наслідок того, що влада хоче показати США вітрину, а не розбиті шибки.

Тому, безумовно, є невеликий привід порадіти. Але це лише маленький етап. Очевидно, що вже скоро в Україні розпочнеться щонайменше війна компроматів і проти влади, і проти прозахідної опозиції, і проти США. Це може стати закономірним наслідком заганяння Медведчука в глухий кут. І тут дуже було би добре, якби Банкова не спустила на гальмах ці усі речі які відбулися в позитивному напрямі за останні дні і потурбувалася про адекватне рішення Верховного суду в справі каналів Медведчука.

Бо ось це наше українське "ми пробували робили але нічого не зробили остаточно" річ яка взагалі не подобається нікому із наших партнерів.