Фраза щодо того що це МВФ обкакався, а не Україна з вуст Мілованова доводить лише одне.

Те, що здебільшого представники "реформаторських" кіл політики, яких російський телевізор величає представниками зовнішнього управління це насправді зовсім ніякі не агенти, яких поставив Захід аби контролювати тут процеси. Це здебільшого навпаки, маріонетки українських клептократів, потрібні їм значно більше ніж самому Заходу, який може контролювати простим "дам - не дам" щодо грошей і не потребує якихось витончених механізмів впливу, які варто було би приберегти щодо Китаю або якого-небудь Ірану.

А ось українським олігархам дуже важливо відгодовувати українських антикорупційних і реформаторських кабанчиків, які час від часу їздять на західні форуми і лобіюють точку зору подану в ключі вигідному для замовників. Більше того, цих кабанчиків на якомусь етапі полюбляють і західні посольства, але зовсім не тому що їм потрібна якась "агентура" в особі цих крикунів. Здебільшого західні посольства бачать в цих вуальованих лобістах єдиних щирих людей, бо говорять вони абсолютно зрозумілим західному користувачеві словником ліберальної демократії, прав людини і ідей прозорої підзвітності.

Справжня агентура потрібна не для лобізму реформ, а для того аби купувати розвідувальну інформацію. І таких агентів точно не запрошують ганяти чай у посольство чи викладати у американський виш, бо це одразу демаскує.

Фраза з вуст Мілованова, звісно ж, не перша і не єдина ластівка цього явища. Спільна боротьба Центру протидії корупції і Нікопольського феросплавного заводу Ігоря Коломойського проти Ахметова у справі Роттердам+, постійна спроба мутити воду, як у ситуації з КСУ, не досить палка і радше взагалі непомітна боротьба Сергія Лещенка з корупційними інтересами Пінчука в Укрзалізниці - ще одні шматочки цього пазлу, який дає зрозуміти, що зовнішні сили спокійно обходяться без агентів зовнішнього управління, а ось українська олігархія без комунікаторів із Заходом і лобістів з громадського сектору почуває себе не досить добре.