Удар по Анатолію Шарію, звісно, приємний бонус до закриття телеканалів Медведчука. Варто розглядати їх як підмножину однієї системи відносин: саме телеканали Медведчука перетворили Шарія з маргінального інтернет-політика в маргінального політика з кількома відсотками підтримки і хоч десь реноме реально існуючого феномену, а не вигаданої віртуальної реальності.

Окрім цього Шарій як і Медведчук - організатор тарифних протестів, і його однопартійці прямо закликали націоналізувати облгази і передати малими відсотками володіння цими підприємствами усьому народу. Словом, просили забрати у групи Льовочкіна-Бойка її стратегічний актив, що очевидно не мало би цій групі сподобатися.

Питання від експертів пулу Офісу президента, чому ці дії проти орбіти Медведчука і наближених до нього не вчинив Порошенко абсолютно притомні і варті публічної відповіді. Але аналогічно добре було би звернути увагу на те, чи дочекаємося ми від Зеленського хоч якогось удару по Льовочкіну і його друзям?

Те, що гряде в Україні - зовсім не викорчовування проросійського політикуму. Це повернення до монополії на проросійський проект в руки орбіті Льовочкіна, як це було в розпал золотих часів Партії Регіонів - 2010-13 року, коли не доводилося ділити вплив на проросійський електорат з Медведчуком, що сталося вже в 2015-16 роках.

Але і питання щодо майбутнього самої ОПЗЖ висить у повітрі. Те, що суперпрагматичний і не дуже то емоційний, навіть дещо лицемірний Льовочкін не з'явився під купол парламенту в день коли ОПЗЖ боролася з закриттям каналів говорить щонайменше про те, що він готовий потроху виносити конфлікт в публічну площину. А це розриває партію ОПЗЖ точно посередині, на дві частини.

І мотивація Медведчука і Льовочкіна-Бойка буде абсолютно різною. Якщо колишні регіонали працюють над тим, аби зберегти корупційним шляхом отримані активи у вигляді тих самих облгазів, то Медведчук буде орієнтуватися на прямі замовлення з РФ і зберігати дуже проросійську жуйку в якості ідеології, навіть попри органічне "вимирання" проросійського електорату (демографія, старіння російської етнічної меншини, відторгнення регіонів з цільовими групами).

Тому ми бачимо зовсім не боротьбу зеленого гетьмана із дрібними російськими вошами. Це конфлікт за переділ проросійського електорату і навіть більше - конфлікт двох типів проросійського проекту, патерналістського-радянофільского і значно більш конспірологічно-лоялістського щодо сучасної РФ. Які з них вигідні і придатні до співпраці для РФ? Обидва, просто на різних умовах і в різних обставинах.