Введення санкцій США проти Коломойського важливе зовсім не за масштабами накладених обмежень, а за самим фактом такого швидкого застосування. По-перше, санкції прокоментовані самим Держсекретарем США Блінкеном дають зрозуміти, що справа дуже навіть "екстра", попри поки малі обмеження для Коломойського.

Американці могли спокійно дочекатися завершення судів по Коломойському і подавати в міжнародний розшук. Але застосували значно швидший інструмент санкцій, який діє лише на розсуд американської влади. Це продовження розмови про те, в якій площині розглядають дії Коломойського: політичне там давно превалює над простим карним.

Те, що українська влада підтримала санкції публічно і зважилася на якісь дії проти Коломойського аж тепер говорить про те, що раніше такі дії не дуже були потрібні самій Банковій. Та і засудження на словах замість арештів і розслідувань це здебільшого час і можливості для Ігор Валерійовича перевести гроші в іншу країну і подбати про збереження активів. Аналогічна історія і з Андрієм Деркачем: попри заяву про його роботу на спецслужби РФ, сказану ще влітку 2020 з вуст Директора Національної розвідки США, він досі навіть не викликаний ні на який допит.

Тому маленьку ейфорію з приводу того, що американська дипломатично-безпекова машина діє дійсно як машина варто б трохи пригасити. Бо з тим, що наробив Ігор Валерійович і його російські друзі типу Деркача американці точно б почали розбиратися, навіть за умови перемоги Трампа на виборах. І перший пакет санкцій по епізоду Деркача-Дубінського по суті був введений республіканською адміністрацією і носить підпис Помпео. А ось з української сторони реагування на проблеми досить слабке: усіх рішень доведеться добиватися з боєм. Я і досі не впевнений, що Дубінський і Деркач понесуть реальні покарання, за статтею "державна зрада" а не просто якісь санкції.

І найголовніше: Коломойський не є найбільшим олігархом і його навіть гіпотетичне знищення як політичної фігури не веде до деолігархізації (пригадайте, до речі, долю такого ж вихідця з "дніпропетровських" Павла Лазаренка). Ми марно малюємо собі картину, в якій олігархи домовилися надовго між собою і тримаються один за одного. В нещодавній статті Financial Times аж надто проникнутій духом Віктора Пінчука прямо йдуть натяки на потребу для влади знищувати Коломойського.

І тепер наша черга спостерігати за тим, як процес вибивання Коломойського на користь Пінчука-Льовочкіна які знову на коні буде кимось дуже недалекоглядним називатися деолігархізацією України. Та чи такі важливі для нас прізвища, якщо система відносин від цього ніяк не програє?

Те, що в кращому разі може статися з імперією Коломойського в найближчий час зовсім не варто пояснювати деолігархізацією і успішним контролем держави за олігархами. Радше навпаки, це може пояснюватися тим, що і в олігархічному світі діють закони соціал-дарвінізму.