Учора вийшла стаття очільника Українського інституту майбутнього про те, чи зможе стати Сергій Льовочкін другою людиною в державі. Зважаючи на важливість УІМ як публічного рупора колишнього Народного фронту і окремо Арсена Борисовича, навряд чи цей сигнал можна назвати посереднім чи просто вигаданим.
Арсен Борисович вже давно помічений у зближенні з групою Льовочкіна, яке часом давало цікаві побічні ефекти у вигляді появи на Льовочкінській "Страна.юа" детальних новин з унікальними фото з місць злочинів, які розслідувала МВС. Тому щонайменше аваківська гілка знає що каже, коли повідомляє про стратегічне розгортання позицій Льовочкіна на Банковій. Цю ж інформацію про серйозне укріплення Льовочкіна в ОП побічно підтверджують і двоє ведучих не чужого Авакову телеканалу Еспресо у своєму блозі на Ютубі.
Річ на яку звертає увагу голова УІМ в своїй статті - фактична поява на Банковій в якості радника з питань регіонального розвитку Віталія Ковальчука. Довгий час він був заступником голови Адміністрації президента в часи Порошенка, заступником голови партії УДАР та членом її політради. Власне кажучи, партія УДАР і так була проектом групи Бойка-Льовочкіна-Фірташа (про її фінансування Фірташ зізнався особисто в Австрії на допиті в 2015 році). Втім особлива близькість Ковальчука до Льовочкіна підтверджується ще і його участю в Віденській зустрічі Порошенка з Фірташем, Кличком і самим Льовочкіним, в ході якої і сформувався консенсус навколо мерства Кличка і президентства Порошенка в 2014 році. 2019 року він, до речі, одружився на подрузі і однокурсниці Юлії Льовочкіної Наталі Агафоновій, яка була нардепом від БПП. Один зі стовпів групи Ахметова - Борис Колесніков свого часу заявив, що чотири роки правління Порошенка Льовочкін фактично прожив між кабінетом президента і глави та заступників глави його адміністрації, очевидно натякаючи і на Ковальчука. Теза щонайменше цікава, аби нею нехтувати.
Тому поява Ковальчука на Банковій це не просто "своя людина по квоті". Це близький соратник Льовочкіна з досвідом партійного будівництва і політтехнологій, який очевидно буде займатися організаційною роботою під наступну президентську кампанію. Причому, ця робота може вестися як під Зеленського у якості основного кандидата, так і під іншого і більш давнішного клієнта Ковальчука - Кличка. Та і саме поняття "регіональний розвиток" цілком може включати формуючі громадську думку поїздки майбутнього кандидата в президенти регіонами з перерізанням стрічок на інфраструкних об'єктах.
Цікавою з вуст глави УІМ виглядає і теза про Єрмака як агента впливу Льовочкіна. Ми усі прекрасно знаємо про те, що Єрмак прийшов з "Кварталу", але мало враховуємо ту важливу річ, що в "Квартал" Єрмак завітав з числа менеджменту Льовочкінського телеканалу "Інтер".
Хто би що не казав, але такі зміни вкотре нагадують нам про те, що Льовочкін - один з останніх "орговиків" нашої політики загальнонаціонального масштабу. З "сірих кардиналів" політпроектів 1999-2004 року до сучасної політики в загальнонаціональному статусі дожили лише двоє: Олександр Турчинов, тодішній орговик "дніпропетровських" і Сергій Льовочкін, один з патріархів команди Януковича і та людина, яка переконала його в 2009 році не погоджуватися на "ширку " з БЮТ і йти на президентські в 2010 році самостійно, аби взяти усе.
Покоління українських політиків змінюються, а тінь найбільших політпроектів двох кланів часів пізнього Кучми все одно неуникно нависає над ними. І безсилі тут і революції, і війни, і навіть заклики до вибору нових облич. Бо усі ці явища, як завжди, не обходяться без діячів масштабу Турчинова і Льовочкіна.