Всього за якийсь маленький тиждень-півтора з'явилося цілих три події, які мають формувати для демократичної адміністрації у Вашингтоні новий порядок денний щодо України.
По-перше, на тижні пройшла презентація 12 стратегічних пунктів щодо співпраці США та України від Фонду Арсенія Яценюка.
По-друге, дещо раніше Атлантична рада запропонувала Байдену план з 10 пунктів щодо України. Зважаючи на близькість Віктора Пінчука до цієї установи і майже постійну співпрацю його структур з цим аналітичним центром, дуже мало лишається вірогідності, що довірені люди від Віктора Михайловича не взяли участь в розробці документа.
Обидві ці стратегії однозначно несуть одну і ту ж мету: потрапити на стіл до оточення Байдена, де нині існує певний вакуум щодо України і пошук рамки для формування політики. І зусилля різних гілок групи Пінчука та представників Народного фронту по формуванню контактів зі США були одним із доволі рідкісних зразків успішного лобіювання українських політиків за океаном.
В той же час, вчора до Києва завітав і ексспецпредставник США по справах України Курт Волкер. Що додає особливості цьому візиту, так це те що у недавній статті для CEPA він помірковано розкритикував політику Байдена по Україні, що веде до думки про його роль у якості топ-спікера з питань України в Республіканському таборі. Важливо і те, що приїхав він на запрошення громадської організації заснованої Олександром Данилюком і Русланом Рябошапкою. За повідомленням нардепа Тетяни Чорновіл, свого часу Данилюк знаходився в орбіті Сергія Льовочкіна і працював в рамках проектів АП часів Януковича. Зважаючи на глибокі контакти в Республіканському середовищі, які має Льовочкін через того ж Манафорта, цілком вірогідно йому вдалося досягнути і лояльності Волкера для своїх проектів.
І особливо гострою ця ситуація виглядає в контексті заяв Рябошапки і його оточення про готовність займати посади в правоохоронних органах (недобрі язики говорять і про посаду глави НАБУ, і про роль генерального прокурора). А це вступає в пряму конфронтацію з позицією прихильників збереження Ситника на посаді. І серед людей зі зв'язками в США їх так само багато.
Американський фронт української політики завжди визначався тим, що на ньому вміли грати лише найбільші гравці. Навіть Порошенко так і не відзначився успішним лобізмом на цьому напрямку. Починаючи з сивої давнини 2000-х, топ-лобістів українських груп впливу в США було лише двоє: Віктор Пінчук і колективна група Росукренерго, в якій зустрічалися згадки і Льовочкіна, і Фірташа і Бойка. Зараз ці ж люди лишаються у грі і вони єдині, хто усвідомлює як насправді можна просувати свої рішення в США. І нещодавня нагорода Рябошапці від Держдепу США може бути саме такою лобістською роботою по його висуванню на посаду в силових структурах.
Як нещодавно в своєму інтерв'ю відзначив один з фахівців в сфері GR і лоббізму Максим Карижський, для лобіювання у США величезні суми грошей в 500 тисяч доларів це лише мінімальний дріб'язок який потрібен аби попити кави, сходити в гості і з кимось сфотографуватися. Порядок цифр і загальна складність лобіювання своїх позицій у Штатах ще раз дає можливість зрозуміти, наскільки обмежене коло людей, які реально здатні на такі кейси.
І пальців однієї руки для того аби перерахувати цих людей може виявитися забагато. Зате уявіть собі виграшну позицію цих гравців, думки і ідеї яких щодо потрібних рішень в Україні її ж президенту по телефону озвучить посол США, Держсекретар, чи посадова особа з Білого дому.