Українці - прекрасна нація, яка прагне бути прагматичною з усіх питань, в яких вона має розуміння і імітувати принциповість в тих темах, про які ні в зуб ногою.

Принциповість в нашій політиці зазвичай малюють фарбою високої емоційності. Ось це усе наше "за народ стоїть", "знімай штани роздай людям пенсії", "куля в лоб то куля в лоб" і навіть "ці руки нічого не крали" висвітлюють відповідь на той самий запит. Транспарентність (частіше вживається "чесність") яка підкреслюється глибокою емоцією. Можете пригадати усіх президентів - були не дуже гучні, але усі все одно були достатньо емоційні. "Тупість" Януковича яка бродила як мем багато в чому підтвердилася саме його особливостями емоцій.

Уже зараз активно починають говорити про президентські кампанії, які розгортають "нові гравці". І у Разумкова, і у Кличка є з технологічної точки зору велика проблема іміджевого типу - з емоційної точки зору вони не дуже то гнучкі. Тобто комунікувати на емоційні теми буде майже неможливо, там де українці проситимуть видавити їм сльозу або уїдливу епіграму буде звичайне донесення монотонної інформації.

В цьому плані і Петро, і Зеленський досі значно сильніші: вони можуть видати щось таке, що хочеться потім цитувати, неважливо з якого приводу. А ось що має впасти з неба, аби цитувати Разумкова - не досить ясно.

Юлія Володимирівна в управлінському плані давно бита-перебита іншими гравцями, тричі переможена і тричі воскресла з попелу, схоже, тримає стабільну аудиторію на якісному емоційному контакті з виборцем. Помножений на хорошу медіаприсутність цей контакт заходить туди, де, здавалося б він мав давно набриднути через постійний популізм Тимошенко.

Найближчі два роки будуть в'ялі спроби зробити це ж з боку Кличка і Разумкова. Консультанти будуть тягнути на них хоч якусь маску активної емпатії, емоційного співпереживання і буде виходити самі побачите що.

І це шоу буде значно цікавішим за серіал "Слуга народу" свого часу.