Сьогодні відбувся дзвінок Джозефа Байдена Володимиру Путіну. Попри захват, який сезонно захоплює патріотичний сегмент Фейсбуку, підстав для якоїсь довгострокової впевненості в тому, що усе йде на користь Києва поки немає. РФ і США "домовилися домовлятися" попри досить традиційні для обох сторін пост-релізи про розмову, в які ані Вашингтон ані Москва не писали нічого нового. Пряма пропозиція Байдена в бік Путіна на зустріч в "третій країні" теж говорить про бажання утрясти новий консенсус і не досить правильно було увесь цей час в Україні вважати, що позиція США по нам в трактуванні Байдена вже сформована.

В результаті ми опиняємося в ланцюжку взаємозалежності і стаємо включені в світову політику, хоч і пасивно в наступній формі: стосунки США з РФ будуть залежати від стосунків США з КНР, а стосунки США з Україною - від моделі стосунків з РФ. І поки увесь цей глобальний ланцюжок на ділянці Москви і Пекіна не утрясеться, питання що саме буде запропоновано нам залишиться відкритим. Мова, звісно не йтиме про повний перегляд засад співробітництва чи його скасування, але порядок денний може істотно змінитися.

Важливо не забувати і іншу частину. Досі Байден майже в усіх зовнішніх факторах вчиняє як типовий представник Демократичної партії, не досить віртуозної в зовнішній політиці і навіть кілька разів прямо звинуваченої в її провалах опонентами. "Хороший мир краще поганої війни" - гасло яке можна вішати над значною кількістю зовнішніх ініціатив Демпартії. Найбільш небажаним для України сценарієм в цій ситуації може виявитися наступний: РФ перетягують із лоялістів КНР у бік стриманого нейтралітету по китайському напрямку, натомість надаючи поступки на інших векторах, в тому числі українському, сирійському і не вводять жорсткі санкції. Мінський формат і далі лишається існувати як єдина модель врегулювання визнана Заходом.

Інформація про можливе призначення досить лояльного до Росії очільника Інституту Кеннана Меттью Рожанскі радником президента США з питань РФ відображає реалістичність цих ризиків. Цілком можливо, що ніхто в Білому домі не хотів би укріплення КНР росіянами, загнаними у кут, тому про себе ми маємо подбати без особливих надій на американських морпіхів. Більше того, на посаді глави ЦРУ буде діяти екс-посол в РФ Бернс, якого хоч і не можна назвати лоялістом росіян, втім важко віднести і до "яструбів".

Значна частина українських сподівань щодо адміністрації Байдена була породжена непрогнозованістю дій Трампа і чутками, які існували в українській медіабульці. Втім, значна частина трендів зовнішньої політики, підхоплених і максималізованих Трампом можуть нікуди не піти і за демократів. В тому числі, вуальовані позиви до ізоляціонізму в деяких питаннях, які раніше виглядали принципово. Так, сьогодні адміністрація Байдена заявила про повний вивід військ з Афганістану до вересня цього року. І цей тренд на прагматизацію американської зовнішньої політики, яка буде призводити до звуження присутності, схоже нікуди не подінеться.

Розраховувати варто лише на наші сили. Системи зв'язку, розвідінформація, радіолокаційні системи і контрбатарейні радари це поки той мінімум від Заходу, на який ми можемо опиратися. Бути впевненим, що все складеться виключно так як ми хочемо зараз точно зарано.