Днями збігає друга річниця перемоги Зеленського на президентських виборах. Фактично, його "медовий місяць" і турборежим далеко позаду. Одна з найменш помітних за цей час речей - проблеми з групою Коломойського, які досі не вирішені і те, як владні реляції з тону "з МВФ у нас все нормально, не вигадуйте" перейшли в "не переживайте, невдовзі ми відновимо усі стосунки з МВФ". Але зводити Зеленського до Коломойського не має жодного сенсу: стіл Офісу президента достатньо резиновий, аби туди влізли і інші гравці. Олігархічний консенсус який складається на третьому році правління Зеленського в загальних контурах подібний до олігархічного консенсусу часів Порошенка.
Льовочкін і Пінчук не піддаються в реальності жодному торпедуванню з владних кабінетів. Усі негативні коментарі відпускають здебільшого на адресу Медведчука і навіть часом Коломойського. Рінат Ахметов останнім увійшов у владний консенсус, але увійшов настільки міцно що спроби його збити не вдаються. Льовочкін, Пінчук і Ахметов - це та тринога, на якій нині стоїть Зеленський. Четверту ніжку у вигляді Коломойського все намагаються прибрати західні партнери, і здебільшого Ігор Валерійович вже прийняв для себе готовність грати сам за себе. Втім, якщо вірити матеріалу активіста Олександра Лємєнова зі StateWatch, санкціонований трубопровід Медведчука має усі шанси тепер потрапити в руки Коломойському. І зважаючи на те, що енергетика в Україні завжди лишалася президентською вотчиною, говорити про те що цього не розгледіла Банкова дуже важко.
Деолігархізація наразі виглядає здебільшого дуже вибірковим і сумнівним з точки зору реалізації явищем. За потреби можна робити вилазки під цією вивіскою на опонентів а-ля Медведчук Порошенко, за бажанням - розширити її на близьких до них гравців Вадатурського, Жеваго, Косюка, назвавши і їх олігархами. Врешті задля статистики можна знайти "олігарха" в кожному районі кожної області, тільки це буде все одно оминати увагою Пінчука, Льовочкіна і Ахметова. На цих трьох Офіс президента чомусь не звертає належної уваги. Більше того, цілих два засідання по контрабандистам в РНБО так і не змогли поставити в санкційний список прізвище Павлюка зі Слуги народу.
Президент в Україні по факту не людина, а місце. І цей рік каденції Зеленського дав унікальну нову нішу для діяльності ОП: з'явився свій інструмент прямого впливу у вигляді РНБО, і більше того - телеканал "Дом" створений нібито суто для Донбасу тепер став прямим медійним інструментом Офісу президента. Ми починаємо бачити власні інструменти впливу у ОП, але все ще не бачимо власних інтересів у Банкової. Вона досі лишається майданчиком врегулювання або посилення чужих конфліктів.
Час збігає. Ніякі рейтинги чи ресурси не замінять у політиці час. І якщо на першому році було можливо усе, а на другому значно менше, то на третьому році і розпочинаються найбільші конфлікти, які знищують рейтинг і формують порядок денний під нові президентські вибори. Втікач-СБУшник Дмитро Нескоромний вже анонсував купу історій критичних до президента, хоча вони і мають яскравий дезінформаційний душок, втім сама поява цих епізодів це вже ознака часу. Такі фігури і такі історії витягаються з кишені в пікові моменти, рівно як і епізоди щодо можливості держзради Єрмака, яких щораз більшає в медіа.
І що більше ви бачитимете в стрічці дивних політичних скандалів, які ніяк не можете пояснити - то більше в реальності ситуацій, які будуть готувати вже новий олігархічний консенсус під нові президентські вибори. Попри усе, для Зеленського другий строк при нинішніх ресурсах означатиме не просто домовленості з олігархами, а справжній сепаратний мир.