Заява Арахамії щодо того, що мовляв залишилася б ядерна зброя у нас і ми цілком би собі жили на гроші які б нам за неї платив Захід звісно досить таки собі по Фрейду. Бо врешті у взаємодії із Заходом Банкова все частіше вдається до стратегії "качати на бабки", шантажувати і топтатися рештками того що вже було реформовано раніше. Як я вже писав раніше, блеф - крутий інструмент лише в руках сильного і досвідченого гравця. З наших вуст історії про ядерну зброю звучать не краще, ніж якби ми погрожували німцям відродити Перший український фронт і знову увійти в Берлін, або погрожували б Франції Українською козачою дивізією 1812 року. Біда не в тому, що ми шантажуємо Захід ядерною зброєю: біда в тому, що ми намагаємося тиснути історіями про те, що ця ядерна зброя у нас колись (головне слово) була.

Десь такими ж методами час від часу намагається жити Північна Корея, а ряду африканських польових командирів міжнародні організації платять просто за те, аби вони не стріляли хоча би пару місяців. Біда в тому, що ти або ефективний, або спекулюєш бряцанням зброї, проблемами для усієї планети і міжнародним конфліктом. Ми, схоже, вперто стали в позицію прохачів і ні про яку ефективність поки не задумуємося.

На днях президент Зеленський заявив, що ми виконали усі вимоги МВФ. Дуже круто, можна і транш отримувати мовляв. Але сувора реальність така, що ті "реформи" які Зеленський згадав як виконані це лише законопроекти у першому читанні, а в окремих випадках по чутливих для МВФ питаннях стається взагалі повний завал. Зокрема, як стало відомо з інтерв'ю ексменеджера НБУ Олександра Бевза було розформовано відділ, що займався справою Приватбанку. І це ті сигнали, якими наші негідники намагаються "торгуватися з Заходом". Увесь цей час з української сторони звучать лише реляції про те, що в стосунках з Заходом все окей, з МВФ все на мазі і ось-ось очікуємо транш. Ці заяви потрібні хоча би тому, що якщо Зеленський чи Кирило Шевченко не будуть таке казати, то скоріше за все тут же негативно відреагують інвестори, а ефект для влади буде політично дуже відчутний.

Перед візитом до Байдена влада обрала політику "свого негідника", мовляв ви дасте нам грошей усе одно, тому що ми вам потрібні навіть і без реформ. Знову блеф, знову пустий рукав і слабка міна при поганій грі. Але з кожним витком "блефу" ми все більше перетворюємося на хлопчика з казки, що кричав "Вовки!" і його прислухалися рівно доти, доки йому вірили. А далі сталося самі пам'ятаєте що.