41% відсоток гіпотетичних українців які вважають себе гіпотетичним одним народом із росіянами це можливо не якась чергова біла пляма у вітчизняному нацбудівництві.

Показово, що дані походять з опитування "Рейтингу", який відзначається певною відчутною лояльністю до Офісу президента. Про цю лояльність часом бродять аж дуже некрасиві чутки, які переповідати мабуть не варто.

Проблема ж зовсім не у відповіді на питання, а у його постановці. Яку соціальну реальність намагаються конструювати такою постановкою питання про 41% софт-проросійського електорату?

Очевидно, ви скажете, що це підготовка до відкритого реваншу проросійських сил і легітимація їх присутності в Україні, мовляв 41% це майже половина. Втім, це не досить вартий уваги сценарій в прямому застосуванні: ядерного електорату у них все менше внаслідок старіння населення, втрати контролю над частиною територій компактного проживання електорату проросійських партій етс, управлінські структури роздроблені, сучасна ОПЗЖ не нагадує анітрохи того Левівфана, яким була Партія Регіонів. Та і вигадки наших ура-патріотів які встають і лягають з думкою про те, що наші еліти мріють нас усіх обов'язково запродати Москві мають підтвердження лише з прагматичними доказами. Тут їх немає. Врешті, травма 2014 року дуже мобілізує радикальні сили у випадку такого сценарію.

І саме ця мобілізація це пружина, яку через опитування Рейтингу намагатиметься запустити Офіс президента. Електоральний сценарій придатний до вжитку в другому турі президентських виборів 2024 року для Банкової вочевидь буде заключатися в тому, щоб провести в другий тур проросійського кандидата. Вочевидь, не дарма над Банковою так багато тіні Леоніда Кучми і особистої присутності Льовочкіна, які такий сценарій крутили в 1999 році. Саме для того, аби ви усі пішли голосувати за Зеленського, йому виставлять альтернативою не такого і безшансового Бойка, або ще когось можливо навіть з орбіти Ахметова, але скоріше Льовочкіна. Інших гарантованих сценаріїв перемоги, які виключають провал кандидатури Зеленського наразі немає.

Саме тому затерту ідею реваншу проросійських сил вже зовсім згодом в прагматичних цілях Офісу президента трохи обтрусять від пилу, дістануть із шафи і реанімують знову. Порошенка ж капсулюють у його власному позиціонуванні, яке буде отримувати постійні уколи у вигляді компроматів, прагнучи досягти ключової цілі - приходу Заходу і Центру на виборчі дільниці в другому турі задля мобілізації на користь Зеленського проти проросійського кандидата. Зеленському шукають нішу "альтернативного патріотизму" - можливо уже запущені ініціативи про великий герб і відеовідповідь Путіну щодо Київської Русі це перші рейки цього шляху. Нова зелена патріотична ідеологія матиме на меті створити більш чіткий контраст для другого туру, хоча спершу вона буде здаватися неорганічною. Але пригадайте розворот Порошенка до Армії мови і віри - теж, достатньо різкий насправді.

Вочевидь, ця уся лінія мала б трохи пояснити нам, чому проросійські сили в Україні досі існують і досі такі проросійські. Нібито, з 2014 року була вже купа приводів вимкнути їм світло в хаті. Однак і це дуже прості міркування: якщо зірки на небі української політики запалюються, значить комусь це дуже навіть потрібно. Ми ж виключаємо фактор зацікавленості українських еліт в існуванні проросійських сил саме заради таких моментів: об'єднання проти проросійського тригера навколо чергового Зеленського. Інакше цей товар не продається ніяк. І є ще і другий функціонал у таких партій: вони як-не-як створюють поле для маневру в очах Заходу, з яким нашим політикам не хочеться домовлятися на західних умовах. Є "запасний аеродром", якому дадуть зробити рішення вигідні насправді усім політикам - заблокувати реформи через КСУ, наприклад. Проросійські сили в Україні з 2014 року це саме вічний антагоніст, який сам погодився на цю роль під загрозою можливого знищення. Стати головним героєм з цієї позиції просто неможливо.

А ось залякати вас, дорогі глядачі, черговим Локкі, аби ви краще вірили в Бетмена - цілком можливо.