Найбільша проблема кейсу з Ярославою Магучіх і російською спортсменкою Лісіцкене полягає в тому, що який би не був зміст суперечок щодо української ідентичності і національних інтересів, ця суперечка все одно є сутичкою на українській території між самими українцями в першу чергу. Саме тому, якою б праведною вона не була, і якою б неправильною не була поведінка Магучіх, якщо ви будете вчитуватися в реакції на цю подію ви усе ближче будете до відверто небойового стану.

Зверніть якось увагу - уся "вимогливість" тут працює лише в один бік. Якщо український будь-хто поїде виступати на російське телебачення, то він зрадник і це причина для скандалу, але знову таки - не між українцями і росіянами, а всередині українців. Якщо будь-хто російський приїде на українське телебачення виступати (хай навіть і опозиціонер чи щось таке) - це знову таки скандал, і знову не між росіянами і українцями, а всередині українців. Росіянам в обох випадках пофіг. Пофіг ніби як і їм і тепер, попри те що довірена особа Володимира Путіна капітан російської армії Марія Лісіцкене фоткається з молодшим сержантом ЗСУ - представницею "карателів" та іншими недобрими словами які пишуть в газеті ЗС РФ "Звезда". Цим росіяни успішно користуються: усі конфлікти, усі скандали, усі суперечки відбуваються лише між нами. Росіяни давно за високим муром і ні в чому не сумніваються, ба більше - навіть Путін може писати статті українською мовою не отримуючи жодних іміджевих ударів від тих, хто прямо заявляє що ця мова штучна і що українців не існує взагалі. Тому бути дуже чутливим під час війни щонайменше небезпечно для мозку.

І знаєте, мова зовсім не про те що українка Магучіх дійсно не заслуговує критики за фото з росіянкою. Мова про те, що ці нескінченні суперечки про межі допустимого для носіїв української ідентичності шкодять передусім самим цим носіям, що більше і більше їх стає. Я зовсім не проти судів Лінча чи масової агресії - але ж тут вони ніколи не відбудуться. Бо тоді відбувся б якийсь акт зняття напруги і можна було би йти далі. А так - ми постійно розповсюджуємо хейт який не завершується нічим (!), збираємо його в собі як губка і стогнемо під кобзу біля тину, що нашу неньку запродали. Агресія яку нікуди виплеснути переходить в фрустрацію, замкнення в собі, дратівливість. Врешті, Руїна здається не таким і далеким та незрозумілим часом.

Це усе просто самомаринування, яке в принципі подобається росіянам, бо внутрішні ресурси і в тому числі психологічні явно скінченні. А помаринувати нас як дурників, загнати у коло вічної фрустрації - ось що розм'якшує нашу шановану патріотичну громадськість, яка попри усе час від часу ловить жахливу зневіру від кожної новини. А особливо це стосується новин, на які немає можливості вплинути.