Минулого тижня у Foreign Affairs вийшла стаття старшого наукового співробітника американської Ради з міжнародних відносин Чарльза Купчана. Купчан відомий своїм досить жорстким реалізмом, і є певним опонентом ідей про потребу нарощувати тиск з боку США на РФ. Купчан зважає і на військову, і на енергетичну міць РФ виносячи свої оцінки, умовно його можна зарахувати не до токсичних проросійських кіл, а саме до реалістів. Сигнал в усіх сенсах для України не досить приємний.

Купчан на сторінках одного з найбільш авторитетних американських політичних медіа закликав докласти усіх зусиль для відриву РФ від КНР. Окремо він вказав на больові точки, які дозволяють США вивести РФ з цієї ситуації зближення із КНР. І звісно ж, мова там не про якісь санкції і удари які Вашингтон може підготувати за поглиблення стосунків Москви і Пекіна. Купчан пропонує виведення РФ з орбіти Китаю культивуванням протиріч, які змушують РФ бути в таких стосунках молодшим партнером і сприянням США російській стороні, так аби певна російська слабкість тут була усунута. Як бачите, вигоди для Києва у цих діях не буде точно. При цьому, Купчан раніше брав участь у заходах Фонду Пінчука в Києві, і працював під керівництвом Сьюзан Райс, яка була одним із ключових кандидатів на посаду віце-президента адміністрації Байдена.

Попри загальну відсутність у США сильних проросійських сил, є конкретні кола до думки яких РФ може апелювати адвокуючи свою зовнішньополітичну позицію, в тому числі отримання певних індульгенцій за минулі свої акти агресії (ось це "переступити образи і йти далі з нової сторінки"). Тому нам не варто думати, що якщо американське керівництво не підняло російський прапор і дипломати США не почали відвідувати Валдай, то наша позиція залізобетонна. Кожен недолік українсько-американських відносин активно використовується лобістами РФ. Активізація умовних реалістів в оточенні Байдена і їх прагматичні акценти на потребі наближення РФ до США становлять для України набагато більшу і реалістичну загрозу ніж які б то не були проросійські заяви з маргінальних кіл американської політики.

Тому дуже небезпечно бути в цій ситуації непослідовним і слабким гравцем, який щодня змінює свої заяви. Адже найбільш дрібна незрозумілість і часта мінливість позицій Києва дає ще більше можливостей реалістам оточення Байдена дивитися на ситуацію саме через призму російської військової і політичної міці, а не українських національних інтересів. Ідеалісти були би доброю альтернативою, але чи є сенс орієнтуватися на них взагалі? Прагматичного ж сценарію стосунків ми не створили досі, і часом здається що робимо своїми ж руками майже усе, аби нівелювати і ідеалістичний.