Перш ніж висувати більш менш реалістичні тлумачення про належне, необхідно мати глибокі уявлення про наявне. Російською це було би значно більш філософськи назване "о сущем и о должном", але належне і наявне також покатять.
Попри розповсюджену думку, вчора зовсім не ісламізм переміг демократію у Афганістані. Нам зручно спрощувати до вже вбудованих в наш мозок сюжетів: Сайгон, Тегеран-79. Але метод аналогій не працює, бо просто не зрозуміло де аналогія варта уваги і порівняння, а де цей ваш підступний "збіг".
Ніякої демократії в Афганістані немає, не було і не мало бути. Режим повалений учора був авторитарним, на диво багатьох хто вже зробив свої акценти в цій історії на боротьбі демократії західного зразка з середньовічним ісламізмом. Це зовсім інша країна із своїми соціально-демографічними реаліями, які залишають мало можливості нам, міським ідеалістам з п'яти, дев'яти і більше -поверхівок встромляти свої концепти в афганську реальність з очікуванням, що вони приживуться. Найбільшою відповіддю на питання чому Ісламська республіка Афганістан не втрималася була би відповідь про специфічний племінний устрій пуштунів - по суті, Афганістан є найбільш трайбалістською країною Євразії, а може і наближається до цього статусу відносно усього Світу. Люди належать до нації зовсім не з усвідомлення себе як частини уявленої спільноти: вони реально мають роди що складаються в племена, племінну еліту, війни і дружбу між племенами. Очільники племен мають не якусь там символічну владу - вони мають спонсувати своїх підлеглих, водити їх у походи і ділити здобич. Саме тому вихідці з цієї ж системи відносин спокійно зробили корупційну схему з вимиву американської матеріальної допомоги собі в кишеню: замість племінних вождів їх лояльність утримувалась такими самими клієнтарно-патронажними стосунками з новою адміністрацією: можна було красти, інакше ніхто б не пішов служити в цю схему. Цим самим афганці мабуть значно прагматичніше за київських хіпстерів: для них належність до спільноти визначається тим, що вони годуються з спільних заходів і отримують частку від одного патрона, а не символічними ідеями і рамкою нації як уявленої спільноти.
А в решті, наш фейсбук і наша громадськість досі вірять у те, що політична модернізація подібна до сталевої блискучої лінії, що веде вперед і вгору. Мовляв, ніякі заломи і вигини тут не допускаються (чомусь). Хоча саме таке, однозначне, тотальне осмислення модернізації критикується вже і в академічній спільноті - модернізація майже уся схожа на дорогу з вибоїнами, на звивисту і специфічну, і купа народу загине на цих звивинах. Значна частина робіт теоретиків консервативної гілки дослідження модернізації присвячено власне кажучи саме цьому: обгрунтуванню чому ніяка модернізація яку ми маємо можливість побачити в деталях не є лінійним примітивним рухом з села з традиційним укладом в місто з модерним. Тут можна згадати Шмуеля Ейзенштадта з його неопатримоніалізмом. Хоча Афганістан це скоріше патримоніалізм як він є взагалі, без -нео.
Афганістан це інша в усіх сенсах політична система, і мова навіть не про те, що іслам там заважає рухатися вперед: радше навпаки, узгодження з ісламом залишає за собою статус єдиної запоруки реальної модернізації країни в майбутньому. При цьому, можливе посилення ісламської складової несе навіть певний модернізаційний для Афганістану аспект: бо влада племінної знаті це ще більш архаїчне явище, яке заважає розвитку. У той же час, влада релігійних діячів значно менша, ніж може здаватися: уся вона опосередкована і залежить від стосунків із племінними елітами.
Немає ніяких найкращих, кращих і гірших політичних устроїв, навіть якщо демократія вам подобається більше авторитаризму, або тоталітаризм заходить більше демократії. Бо ваші судження про "краще" - це "належне", ваш акт суб'єктивного впливу на цей світ, але ніякого стосунку до реальності ваше бажання змінювати світ якимось чином вашим ідеям не обіцяє.