Влада Афганістану впала передусім тому, що не було довгострокових факторів, які би забезпечували їй довіру. Один з найбільш авторитетних американських політологів Семюел Гантінгтон свого часу пишучи про порядок у мінливих суспільствах вказував, що найбільша проблема в таких державах саме проблема контрольованості системи взагалі, а не того, як вибудувана там сама влада: демократичним, авторитарним чи ще якимось третім чином. Спершу контроль було втрачено (а в окремих випадках не здобуто) всередині країни, в селах, в частині регіонів, втрачено авторитет влади і можливість управляти системою хоча б за допомогою грошей. А вже в кінці цього ланцюжка абсолютно реальною стала і втрата довіри від американців: вони все більше і більше бачили, що система в яку кладуться гроші і зусилля по суті ніякою системою не є. Держава будувала армію опираючись на такі самі племінні механізми, що і Талібан: роздавали гроші, роздавали гарантії, роздавати якусь віру в завтрашній день або її сурогати. Втім, у підсумку на усіх ланках таліби змогли отримати контрольовану армію (хоча їх армія радше є конфедерацією різних загонів племінних еліт), держава ж просто втратила гроші у дірках управління, її система не була контрольована по суті взагалі.

Україна, як я вже сказав купу разів, не Афганістан. Взагалі усе не Афганістан окрім Афганістану. Але питання надання американської допомоги так само висить у тих самих рамках, наскільки наша система контрольована, здатна до самоочищення, чи не є наш резервуар дірявим і чи не з'являться потім проблеми якщо комусь дійсно прийде в голову дати нам грошей. Просте співвідношення витрат і зусиль, помножених на роки і досягнених результатів на маленькому папірці може дещо обірвати реальну допомогу від Заходу. Для цього передусім важливо не бути дірявим коритом. Таліби відсталі, середньовічні і погані бородаті дядьки якими прийнято лякати дітей - втім, якщо в їх систему благодійник з Катару інвестує кілька мільйонів доларів, то вочевидь він може бути певний, що за призначенням дійде хоча би половина. Урядові війська прекрасні, майже світські і майже демократичні, втім в результаті виявилося що ніяка внутрішня система самоконтролю в Афганістані так і не працювала: якби благодійник з Катару вирішив надіслати урядовим військам грошей, навряд чи вони б дійшли до реальних потреб. Армія яка учора-позавчора масово розбіглася кілька місяців не отримувала фінансування, а в деяких випадках і постачання взагалі.

Саме тому успіх нашої держави дуже мало залежить від того, наскільки приклеєна нами етикетка відповідає символічним дискурсам демократії, верховенства права і чи збалансована у цей бік наша риторика. Успіх залежить від того, чи зможе умовний благодійник з Катару дати нам грошей будучи впевненим у тому, що вони дійдуть за призначенням.

На диво, в Україні дуже мало говорять про інституційну незалежність гілок влади, систему противаг і балансів. Все більше якось про демократію, як про температуру по палаті. А саме те, чи є у нашому резервуарі система самоочистки і створює можливість класти до нього гроші із Заходу.

Вже зовсім скоро Зеленський полетить до Вашингтона. Будуть говорити і про МВФ, будуть говорити про незалежність антикорупційних структур, незалежний Нацбанк (тих самих систем самоочистки і контролю за резервуаром). Але на практиці конкурси на очільників БЕБ і САП лишаються в сумнівному стані, про інституційну незалежність НБУ мовчу взагалі - недавно на поталу Ігор Валерічу там віддали управління з питань ПриватБанку, нині розформоване. Все більше і більше влади сповзається на вулицю Банкову - немає ніякої паралельної точки, де можуть хоч якось припинити створення ілюзії замість реформ.

Ми, звісно, не Афганістан. Але і росіяни зовсім не таліби. Вони нікуди не поспішають, і їм не обов'язково встигнути до весни. Афганські посадовці крали, думаючи що американці на їх землі вічні. Вічні їхні гроші, допомога і вічна імітація замість контрольованості і системи самоочищення і противаг. Час розсудив з ними по своєму. А про що думаємо ми? Невже про те, що увага Заходу теж вічний і незнищенний ресурс?