Держава це давно уже не ідеологія і не спосіб світобачення. Держава - не спільні цінності людей які живуть в ній (уявіть собі!). Держава це холодні і беземоційні правила, це межі всередині яких і відбуваються ці усі суперечки, бурлять способи осмислення дійсності, кипить ідеологія. Хороша держава подібна до холодного леза і караючого меча, який не питає ваших уподобань перш ніж відтяти вам голову. Держава не потребує вашої любові і не має потребувати: вона потребує лише дотримання закону. З якими ідейними міркуваннями ви виконуватимете закон нікого не хвилює. І це є насправді запорукою виживання України: не романтична ідея і співпереживання, а спільні правила.

Але значна кількість нас шукає революцію, шукає зрадника в своєму середовищі, йде на потяг предківської крові, бажаючи досягнути "золотого зрізу" національної ідентичності. Країни з найкращими героями, несуперечливими символами, тотальним консенсусом. Однак, її не буде. Доведеться орієнтуватися на країну, що створена з реальних людей з справжніми гріхами, а не ідеологічну побрехеньку в якій герої ніколи не п'ють алкоголю в кадрі, ніколи не думають ні про що окрім України, і більше того - ніколи не є такими як ми усі з вами. Легко любити Україну романтичну, елегантну заручницю ситуації, еротично прив'язану до коня як на картинах про молодого Мазепу. Та настав час розгледіти Україну справжню.

Реальність або смерть. Настільки невідворотна дихотомія, що пишу про неї навіть без знаку оклику.