Не перемогти, а саме насолити, бо як я вже писав вище, ані економічні, ані військові, політичні чи енергетичні ресурси РФ від цього не страждають ніяк.

І окремо про "політичний романтизм" який я взявся поливати брудом не так давно. Німецький філософ Карл Шмітт, якого можна вважати найбільшим теоретиком цього поняття (і його критики) підкреслював, що політичним романтикам властиво неабияке замилування естетичним началом, накинення його на політику. Властивий їм і оказіоналізм - певне опосередкування сучасності відносно якійсь конкретній події чи ері минулого - в нашому випадку це часто доба УНР, боротьба УПА, Козачччина або та ця ж сама Русь. І ніякого змісту це романтичне опосередкування окрім відмови від сьогодення, відмови від рішень і дії не несе: це лише ще один спосіб естетизації політики. Впевненість у тому, що наші біди сьогодення походять з якоїсь там "неправильної історії", з минулого де "треба було зробити по іншому" це дитячий синдром. В широкому сенсі "Русь" Арестовича і інших дурників-ідеалістів це і є спроба "виправити історію", причому ціною тієї України яка вже склалася і є сьогодні. Усім мрійникам я раджу згадати 2014 рік, коли ту сіру і зовсім не золоту, корупційну і провінційну Україну ми ледве не втратили: ставити її на кін знову, хай і символічно - це дебілізм.