Двадцять років трагедії 11 вересня 2001 року у США це не просто роковини загибелі людей.
Це початок принципово іншої ери у політиці США, зовсім інше усвідомлення рівня загроз і потреби зовнішніх експансій. Змогли осідлати цю хвилю передусім Республіканці, які ще з 1970-х були найбільш успішними конвертерами зовнішньої політики і нацбезпеки в електоральні успіхи.

У проміжку між розвалом СРСР і терактом 11 вересня дискурс особливо гострих неоконсерваторів і політичних реалістів здавався багатьом безпідставним алармізмом. Доктрина Вулфовітца, запропонована у 1992 році, до речі, була спрямована на активне використання превентивних воєн і розконцентрацію сил на пострадянському просторі, аби на місці РФ не виникло утворення що буде становити максимальну загрозу інтересам США і регіону взагалі. Безумовно, доктрина не реалізовувалася демократами, однак час превентивних воєн був ще попереду.

Врешті, після розвалу СРСР усі були впевнені в тому що кінець історії вже близько. Врешті, цей час став своєрідним ідеологічним і інтелектуальним домінуванням концепцій Фукуями. Лише теракти, які прийшли звідки ніхто не очікував розтрусили ситуацію і повернули американцям почуття небезпеки. Можливо, без цього теракту ми б не бачили активної зовнішньої політики США в тому числі і в нашому регіоні взагалі.

Праві були теоретики неоконсерваторів, які завчасно підкреслювали конфлікт з ісламістами як ключовий для США у подальшому.

9/11 залишило настільки глибокий слід в історії людства, який тільки можна було уявити.