Заяви ексзамгенпрокурора Миколи Голомші щодо того, що В'ячеслав Чорновіл був вбитий ударами кастета дещо підняла пил з цієї призабутої історії, втім вірити на слово хай і колишньому замгенпрокурора не обов'язково - хоча би тому що нині він в статусі політика і такі заяви можуть робитися задля піару.

Однак цього року навесні померла вочевидь остання людина, яка могла щось знати про загибель Чорновола чого не знає широкий загал - його прес-секретар і по суті права рука Дмитро Понамарчук. Він єдиний хто тоді вижив у тій автокатастрофі, і вочевидь єдиний хто міг дійсно вдарити Чорновола і його водія кастетом у машині на повному ходу, бо ніхто четвертий із ними не їхав. Однак питання альтернативної історії залишмо альтернативним історикам: поки ми не знаємо як насправді, гадати це означає лише топтатися кістками. Втім історія з Понамарчуком після загибелі Чорновола прекрасний зріз того, чим час від часу є наш український політикум, в тому числі і те його крило що складене з щирих моралістів і демократів. Спойлер: там пасуться такі самі звірі, і такі самі дракони, як і ті з ким ці молоді і щирі боролися.

Понамарчук вже 1999 засновує фонд вільних журналістів імені В'ячеслава Чорновола, і за якихось два роки починає масштабно працювати в чорній кампанії проти Віктора Ющенка. Видає книжки критичні до Ющенка, викладає компрометуючі записи розмов Ющенка і Омельченка, знімає якісь фільми знову ж про Ющенка і дає про нього інтерв'ю. А потім хлоп, і з'являється у статусі прес-секретаря передвиборної кампанії Віктора Януковича в 2004 році.

В 2006 році взагалі говорить в інтерв'ю: "Как известно, последние два года дармовая кормёжка в Киеве происходит в основном на Майдане... Ющенко сделал окончательный и прогнозируемый лично для меня выбор. Он поставил не на национальную идею, а на стремление съесть все, что пахнет салом", і іншу подібну чорнуху. Це той самий Народний Рух і це той самий Ющенко який такий дорогий серцю українського націонал-демократа - але посади двох нацдемів в скляну банку і вони згризуть одне одного.

Чорнуха для політики річ розповсюджена, їй в Україні 2000-х було багато місця. Але думати що Чорновола, Ющенка і інших оточували люди в моральному сенсі кращі за оточення Кучми, Кравчука чи Януковича означає обманювати себе. Бо здебільшого ці самі люди кочували між таборами, і Понамарчук встиг двічі побути прес-секретарем Януковича на виборах - 2004 і 2010 року, його однопартієць-рухівець Тарас Чорновіл десь разом з ним теж перекинувся до регіоналів, а Ганна Герман так само починала кар'єру з Народного Руху України.

Українська політична історія нового часу курйозна. Нинішній очільник Роскосмосу і російський ексвіцепрем'єр Рогозін і його штатний журналюга Доренко стояли в помаранчевих шаликах поряд з Ющенком на Майдані-2004. З такими ж помаранчевими шаликами були Кернес, Азаров і наш улюблений нардеп російський шпигун Андрій Деркач. Рухівці працювали проти Ющенка, причому це мабуть було єдиним сенсом їх існування після загибелі Чорновола і політичних перспектив заодно. Націоналісти оплачені штабом Кучми робили проти Ющенка у стилі "Ваша дружина американка". Ось і підіть вирішіть хто там морально правіший, але мені не подобається це інфантилістське приписування українським демократичним силам якихось характеристик добрих і щирих людей без чужої копійки в кишені. Можливо, Чорновола і Ющенка можна такими саме вважати, але точно не апарат людей створений навколо них. Купа проблем 90-х і 2000-х такою ж тінню падають на наших демократичних політиків, як і на їхніх темних і антидемократичних антиподів. Бо сповідання яких би то не було політичних ідей не тотожне і навіть не суголосне моральній чистоті: вірити в моральність людини за її політичні погляди можуть лише ідіоти.

Я далекий від замилування особою В'ячеслава Чорновола, властивого багатьом громадянам, попри те що місце для Чорновола в національному пантеоні таки є, але не як для солодкого міфу про те, що не відбулося.