Отже, підсумуємо. Стягування військ РФ на кордон з Україною та до окупованого Криму триває з початку весни 2021 року. Концентрація військ, кількість і склад змінюються: частини йдуть на навчання в Білорусь, повертаються назад, виводиться особовий склад, техніка залишається тощо. Втім загально можна зійтися на тому що угрупування становило протягом року від 80 тисяч до 110 тисяч особового складу.

Втім, питання відкритого військового вторгнення для РФ по всій лінії кордону не може бути самоціллю. У випадку України досягнення великих цілей це не дає, а і навпаки дещо підмиває цілі стратегічного рівня: посилення внутрішніх протиріч між ЄС і США та Британією, посилення внутрішніх протиріч між Берліном і Варшавою (по суті, довгострокові ефекти від мігрантської кризи на кордоні з Білоруссю теж лягають), розлом світопорядку і перегляд його правил на свою користь, побічні вигоди від чого отримує і КНР. Однак, можливість застосування військ РФ зростає у випадку якщо Україна буде легкою ціллю і прорив кордону не означатиме великих втрат, тому легковажно ставитись до питання вторгнення немає сенсу: вірогідність навіть у 5% це величезна проблема яку потрібно вирішувати.

Як і весняне стягування військ формувало примус США до діалогу Путіна і Байдена в Женеві, так і цей акт загострення ситуації супроводжує майбутні перемовини між президентами приблизно у діапазоні одного місяця. Прес-секретар РФ Пєсков висловив припущення, що така зустріч Путіна і Байдена може мати місце у форматі онлайн-конференції. Інструментами власної політичної розвідки РФ домоглася перегляду комунікацій України зі США: спершу масована дезінформаційні кампанія проти посла США в Україні Йовановіч, що фактично призвело до вакантності посади посла в Києві протягом двох років, і питання не закрите досі. По-друге, кампанія агента російських спецслужб Деркача проти Байдена, яка не знайшла адекватної оцінки з боку українських органів влади досить сильно токсизувала стосунки, а неадекватні ознаки зближення представників ОП з наближеними до Коломойського та Фірташа, і навіть перемовини Єрмака з Джуліані та візити наближеного до Фірташа, Фрумана та Парнаса Дмитра Торнера до Офісу президента зробили дуже погану справу у підсумку. Можливість довіряти з боку Вашингтона до нашої системи відносин дуже підважена. Показово і те, що стенограму перемовин Єрмака з Джуліані оприлюднив журналіст Саймон Шустер, який раніше вже брав участь в дезінформаційних кампаніях проти України: зокрема, розкручуванні історій про табори з підготовки неонацистів і 17 тисяч іноземців які нібито пройшли через них в Україні.

Обговорювати і тиснути РФ планує не лише Україну і не лише через вторгнення до України. Я дивуюсь, як мало в оцінці позицій РФ по США в українському сегменті було приділено увагу питанням ядерного роззброєння, яке традиційно виступає для росіян точкою примусу до прагматичного діалогу з Вашингтоном. Так, на початку вересня посол РФ у США Антонов провів лекцію у Стенфордському університеті, присвячену стосункам РФ зі США, значна частина якої, вочевидь і була присвячена питанням ядерного озброєння та нерозповсюдження ядерної зброї. Модерували дискусію також екс-посол США в Україні Стівен Пайфер, який працює в Інституті Брукінгса що співпрацює з російськими науковими установами з теми контролю за ядерними озброєннями та ексзаступник Держсекретаря США з питань контролю за озброєннями та міжнародної безпеки Роуз Гостемюллер.

Паралельно відбулися візити Вікторії Нуланд та очільника ЦРУ Вільяма Бернса, та зустріч останнього з головою Радбезу РФ Миколою Патрушевим, який залишається жорстким прихильником розширення правової рамки застосування ядерної зброї з боку РФ у російських правових документах та стратегічних доктринах. Нуланд, до речі, був заборонений в'їзд до РФ, але під її візит візу в РФ їй обміняли на візу до США для в.о. очільника департаменту МЗС РФ з питань нерозповсюдження ядерної зброї та контролю над озброєннями Костянтина Воронцова.